read-books.club » Фантастика » Довге темне передвечір'я душі 📚 - Українською

Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Довге темне передвечір'я душі" автора Дуглас Адамс. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Довге темне передвечір'я душі» була написана автором - Дуглас Адамс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Фантастика".
Поділитися книгою "Довге темне передвечір'я душі" в соціальних мережах: 

Друга книга про Дірка Джентлі, в якій пригоди холістичного детектива набувають божественного характеру.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 76
Перейти на сторінку:
Дуґлас Адамс
Довге темне передвечір'я душі

«Зрештою, найважче йому було терпіти другу половину дня неділі й ту жахливу апатію, що починає з’являтися приблизно о 2:55, коли розумієш, що приймати сьогодні ще одну ванну вже немає сенсу, і що як би довго ти не витріщався на абзац у газеті, прочитати його все одно не зможеш, а отже й не скористаєшся тим новітнім революційним методом підрізання кущів, про який у ній ідеться, і що коли ти дивитимешся на годинник, його стрілки невідворотно наближатимуться до четвертої години, після якої потрапляєш у довге темне передвечір’я душі».

Дуґлас Адамс, книга «Життя, Всесвіт і все на світі». Розділ 1

Навряд чи є збігом те, що в жодній мові Землі ніколи не з'являвся вираз «красивий як аеропорт». Аеропорти потворні. Деякі з них дуже потворні. Деякі мають таку потворність, якої можна було досягти лише навмисне доклавши до цього зусиль. Причиною їхньої потворності є те, що в аеропортах дуже багато людей, які втомлені, сердиті, щойно дізналися, що їхній багаж приземлився в Мурманську (аеропорт Мурманська — єдине виключення з цього непогрішимого правила) і більшість архітекторів намагаються відобразити це в своїх проектах. Брутальними формами і кольорами, що дратують нерви, вони прагнуть підкреслити мотив утоми й роздратованості; вони прагнуть полегшити остаточне розлучення мандрівника з його багажем, заплутати мандрівника стрілками, що вказують на вікна, на далекі вішалки для одягу або на поточне розташування Малої Ведмедиці на нічному небі; за будь-якої нагоди демонструють трубопроводи на підставі того, що це функціонально, але приховують розташування виходів до літаків (напевно, на підставі того, що вони не функціональні).

Оточена з усіх боків морем нечіткого світла й морем нечіткого шуму, Кейт Шехтер стояла й сумнівалася.

Від сумнівів вона страждала всю дорогу з Лондона до аеропорту Хітроу. Вона не була забобонною, ба навіть віруючою. Просто вона була жінкою, яка не була певна в тому, що їй слід летіти в Норвегію. Але чим далі, тим легше їй було повірити в те, що Бог, якщо він існує (і якщо є хоч якась імовірність того, що божественна істота, яка змогла вишикувати частинки під час створення Всесвіту, могла також зацікавитися впливом на транспортний рух по шосе М4) не хоче, щоб вона летіла в Норвегію. Усі ці клопоти з квитками, пошук сусідки, яка зможе доглянути за кішкою, потім пошук кішки, щоб сусідка змогла за нею доглянути, раптове протікання даху, зникнення гаманця, погода, несподівана смерть сусідки, вагітність кішки — все це було схоже на добре організовану кампанію, що починала набирати божественних масштабів.

Навіть таксист — коли вона зрештою знайшла таксі — спитав:

— Норвегія? Навіщо ви туди летите?

А коли вона не відповіла миттєво «Північне сяйво!» або «Фіорди!», а натомість на мить спантеличилась і прикусила губу, він знову заговорив:

— Зрозуміло. Б'юсь об заклад, що вас туди хлопець тягне. Ось що я вам скажу: скажіть йому, щоб ішов до дідька. Летіть краще на Тенерифе.

А це непогана думка!

На Тенерифе.

Або навіть, — на мить наважилася подумати вона, — додому.

Вона мовчазно дивилася крізь вікно таксі на розлючений рух транспорту й думала про те, що якою б холодною та жалюгідною не була погода тут, це ніщо проти погоди в Норвегії.

Або, дійсно, вдома. Вдома зараз такий самий мороз, як у Норвегії. Мороз, а посеред нього гейзери з пари, що виривається з-під землі, стикається з крижаним повітрям і розчиняється поміж стрімчаками Шостої Авеню.

Навіть поверховий погляд на життєвий шлях, яким Кейт слідувала впродовж своїх тридцяти років, без жодного сумніву викриє в ній жительку Нью-Йорка. Але жила вона в цьому місті недовго, більшу частину свого життя вона провела деінде. Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Європа та ще й період блукань Південною Африкою, що трапився п'ять років тому, після того, як під час нещасного випадку при викликанні нью-йоркського таксі вона втратила Люка, з яким вони були щойно одружені.

Їй подобалося вважати, що Нью-Йорк — її дім, що вона сумує за ним, але насправді вона сумувала лише за піцою. І не просто за якоюсь піцою, а за тією піцою, яку привозять тобі додому, якщо зателефонуєш і попросиш про це. Лише така піца була справжня. Піца, заради якої треба виходити з дому й сидіти за столом, дивлячись на червоні паперові серветки — це несправжня піца, хоч скільки б пепероні та анчоусів на неї не клали.

Жити в Лондоні їй здебільшого подобалося; за винятком, звісно, проблеми з піцою, через яку вона скаженіла. Ну чому ніхто не доставляє піцу? Чому ніхто не розуміє, що фундаментальною особливістю самої природи піци є те, що її приносять до твоїх дверей у гарячій картонній коробці, щоб ти витягнув її з жиронепроникного паперу та їв згорнутими скибками, сидячи перед телевізором? Який фундаментальний недолік мають ці дурні, пихаті, ледачі англійці, через який вони не можуть втелепати таку просту річ? З якоїсь дивної причини це було єдине розчарування, яке вона не могла прийняти, з яким не могла навчитися жити, і приблизно раз на місяць її охоплювала сильна депресія, і тоді вона телефонувала до якої-небудь піцерії, замовляла там найбільшу, найдорожчу піцу, яку могла описати — по суті піцу з піцою — а потім ввічливо просила доставити її додому.

— Що зробити?

— Доставити. Запишіть, будь ласка, адресу…

1 2 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Довге темне передвечір'я душі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Довге темне передвечір'я душі"