Читати книгу - "Ніжно відданий Декстер"

Дозування, сказав він. Коли я прийшов до тями, він стояв наді мною зі шприцом в руках і дивувався, що я не дуже злякався. Так, чудова ідея впорснути пацієнтові психотропний препарат, що підсилює його жах, але шкода, що я не вмів цього робити. Чому я не отримав медичної освіти? Але вже пізно засмучуватися. В будь-якому разі, для сержанта Доукса дозування було підібрано абсолютно точно.

— Що ж, Альберт, — попиваючи каву, вимовив доктор в тоні дружньої бесіди. — Спробуй здогадатися.

— Нахана! На!

— Боюся, ти помилився. Хоча, можливо, якби в тебе був язик, то ти потрапив би в точку. У будь-якому випадку... — він нахилився над столом і олівцем зробив крихітну позначку на аркуші паперу. — Це дуже довге слово. Дев'ять букв. Проте і з помилок можна витягти щось корисне, правда?

Данко поклав на стіл олівець, взяв кісткову пилку і відпиляв Доуксу ступню трохи вище щиколотки, абсолютно не звертаючи уваги на конвульсії, якими билася жертва, намагаючись врятуватися. Данко зробив це дуже швидко і акуратно, поклавши ступню біля голови Доукса, коли він проходив по проході до таці із інструментами і вибрав щось схоже на великий паяльник. Доктор провів головкою паяльника по свіжій рані, пролунало шипіння, і з неї піднявся струмінь пари. Данко зумів припекти пошкодження з мінімальною втратою крові.

— Ось так. — промовив він.

Доукс прохрипів і обм'як, а по кімнаті поширився запах горілого м'яса. Якщо сержанту дуже пощастить, то він деякий час зможе побути без свідомості.

А до мене, на щастя, почала повертатися свідомість. У міру того як організм очищався від хімікатів доктора, в моєму затуманеному мозку з'являлося більше просвітів.

О, пам'ять! Хіба це не прекрасна річ? Навіть коли ми перебуваємо у найгіршому становищі, наша пам'ять продовжує зігрівати нас. Ось я, наприклад, будучи абсолютно безпорадним і здатним лише спостерігати за жахами, що відбуваються із сержантом Доуксом, зберіг свої спогади. І зараз же я пригадав слова Чатскі, сказані ним після того, як я його врятував. «Коли Данко привіз мене сюди, він сказав «Сім», додавши: Спробуй здогадатися». У той час мені це здалося дуже дивним, і я навіть подумав, що слова Чатскі були свого роду побічним ефектом від препаратів, якими накачав його лікар.

Але я тільки що своїми вухами чув, як доктор Данко сказав: «Спробуй здогадатися», а потім: «Дев'ять букв». Завершилося це поміткою на паперу, який доктор прикріпив до столу.

Як і зараз, поряд із кожною жертвою ми знаходили шматок паперу; кожного разу на ньому було одне єдине слово, а літери були перекресленими однією лінією. «HONOR-Честь». «LOYALTY-Відданість». Данко із властивою йому іронією нагадував своїм колишнім товаришам про моральні цінності, якими вони знехтували, здаючи його в лапи кубинців. А нещасний Бердет, якого ми знайшли в каркасі будинку, на думку доктора Данко, навіть не заслуговував розумових зусиль. Поруч із ним на шматку паперу було накреслено коротке слово «POGUE». І його руки, ноги і голова були швидко відрізаними і відділеними від тіла. P-O-G-U-E. Рука, нога, нога, рука, голова.

Невже це дійсно можливо? Я знав, що мій Темний Мандрівник мав почуття гумору, але його гумор був набагато більш чорним у порівнянні із гумором доктора Данко. Гумор Данко виявився пустотливим, ексцентричним і навіть дурнуватим.

Про це свідчив і номерний знак машини: «Обираю життя». Та й все інше, що я зміг дізнатися про поведінку доктора.

Все це виглядало таким малоймовірними, але тим не менше...

Доктор Данко грав у свою невеличку гру, коли відрізав і розчленовував. Швидше за все у нього були партнери по іграх, як в кубинській в'язниці, так і на острові Пен. З часом йому стало здаватися, ніби це найкращий спосіб здійснити свою екстравагантну відплату. Бо все це виглядало так, ніби він просто грався: тоді із Чатскі, зараз із Доуксом, з іншими. Абсурдно, але іншого логічного пояснення у мене не було.

Доктор Данко грав у «Шибеника».

— Тож, — промовив він, звертаючись до мене. — досягає успіху ваш друг?

— Думаю, ви його злегка препарували. — відповів я.

Він схилив голову набік, дивлячись на мене крізь лінзи немигаючим поглядом і облизуючи губи.

— Браво! — вигукнув доктор і поплескав мене по руці. — Мені здається, ви по-справжньому не вірите в те, що це трапиться з вами. Ймовірно, цифра десять зуміє переконати вас.

— Чи є там буква «E»? — запитав я, і він відсахнувся, точно його ніздрі торкнувся запаху моїх шкарпеток, які я дуже давно не прав.

— Що ж, — сказав доктор, все ще не мигаючи; інколи його куточок роту смикався, ніби він хотів посміхнутися. — Так, є навіть дві букви «E». Але ви спробували здогадатися без черги, тому... — Доктор ледь помітно знизав плечима.

— Можете зарахувати це сержанту Доуксу як його помилку. — люб'язно запропонував я.

Він кивнув.

— Бачу, ви його недолюблюєте, — посміхнувся він і спохмурнів. — Але навіть так, ви повинні були би більше боятися.

— Боятися чого?

Це було бравадою, але скажіть, як часто кому-небудь доводилося жартувати над справжнім лиходієм? І куля, схоже, потрапила в ціль. Доктор Данко довго мовчки дивився на мене.

— Ну, Декстер, вважаю, настав час звільнити для вас місце, — він обдарував мене своєю мініатюрною непомітною посмішкою. — Крім усього іншого. — додав він, а за його спиною піднялася чорна тінь, яка гучно рикнула, тим самим кидаючи виклик моєму Темному Мандрівнику, на що останній відповів грізним ревом.

Деякий час ми мовчки витріщалися один на одного, а потім Данко кліпнув очима першим, лише раз, і пішов до столу, на якому в мирній відключці лежав сержант Доукс, а я, знову сховавшись у своєму затишному куточку, став роздумувати про те, яке чудо повинен здійснити Великий Декстер, щоб врятувати своє дорогоцінне життя.

Звісно, я знав, що Дебора і Чатскі зараз були в дорозі, і це тривожило мене найбільше. Щоб відновити свою пошкоджену чоловічу гідність, Чатскі може спробувати пришкандибати в будинок на милиці і розмахувати пістолетом в одній руці. І навіть якщо він дозволить Деборі виступити в якості підмоги, то та була закутана в гіпсовий панцир, який заважав вільному руху. Подібна рятувальна команда навряд чи здатна була вселити надію. Боюся, мій маленький, затишний куточок у кухні незабаром буде переповнений. Ми всі опинимося пов'язаними, а допомоги нам чекати вже не доведеться.

Незважаючи на героїчну спробу вести