read-books.club » Сучасна проза » Замок 📚 - Українською

Читати книгу - "Замок"

175
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Замок" автора Франц Кафка. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 73 74 75 ... 104
Перейти на сторінку:
боків чутиме здивовані запитання, як йому спало на думку почати таку безнадійну справу, і не втрачатиме надії, бо як йому жити інакше. А через багато років, можливо аж у глибокій старості, дізнається, що йому відмовлено, що все втрачено і його життя пройшло марно. Тут, ясна річ, також трапляються винятки, тому люди так легко потрапляють у пастку. Буває, що беруть на роботу саме скомпрометованих, бо деякі чиновники мимоволі дуже полюбляють запах провини і нічого не можуть із собою вдіяти. Під час приймальних іспитів вони не здатні себе стримати й жадібно втягують повітря, принюхуючись, із перекривленими ротами, виряченими очима, така людина виглядає для них надзвичайно апетитно, і вони змушують себе суворо дотримуватись приписів у своїх книгах із законами, щоб не піддатися спокусі. Часом, щоправда, це не допомагає людині отримати посаду, а лише затягує до нескінченності всі формальності, необхідні для цієї процедури, і ці формальності не закінчуються навіть після смерті такої людини, їх лише тимчасово зупиняють. Таким чином, будь-яке зарахування на посаду, як офіційне, так і нелегальне, пов'язане з масою прихованих і явних небезпек, тому, перш ніж наважитися на це, варто добре продумати кожен крок. Але тут ми з Варнавою нічого не пропустили. Щоразу, коли я поверталася з «Панського двору», ми сідали з ним разом, я розповідала останні новини, які мені були відомі, ми цілими днями їх обговорювали, і робота в руках Варнави часом зупинялася надовше, ніж було варто. І тут я можу у твоїх очах знову бути винною. Бо я знала, що не можна особливо довіряти оповідям слуг. Знала, що вони завжди дуже неохоче розповідали про Замок, постійно намагаючись змінити тему, і потрібно було майже випрошувати в них кожне слово, але потім, коли розпалювалися, починали верзти всілякі дурниці, вдавати із себе важливих персон, намагалися переплюнути один одного в перебільшеннях і вигадках, і в цьому дикому галасі темної конюшні, де один перебивав іншого, від правди залишалися хіба що ледь вловимі натяки. Але я переповідала Варнаві все так, як запам'ятала, а він жадібно всотував у себе все почуте і вимагав продовження, не здатний відрізнити правду від вигадки і спраглий усього, пов'язаного із Замком, що було недоступним йому у зв'язку із ситуацією нашої сім'ї. І справді, мій новий план був розрахований на Варнаву. У слуг уже не можна було випитати нічого нового. Вістового Сортіні знайти не вдалося і напевно не вдасться, бо ходили чутки, що Сортіні разом зі слугою існували все більш відлюдьку вато, їхню зовнішність та імена вже почали забувати, і часом мені доводилося дуже довго описувати їх, аж поки людина з великими труднощами згадувала, про кого йдеться, хоча більше нічого сказати не могла. А що стосується мого життя зі слугами, то я не мала впливу на ставлення інших до цього, могла тільки сподіватися, що це оцінять належно, по справедливості, і що завдяки цьому з нашої сім'ї буде знята хоча б маленька частка провини. Я не отримала ні підтвердження, ні спростування своїх надій. Але продовжувала цим займатися, бо не бачила жодних інших можливостей досягнути чогось у Замку. А для Варнави я такий шанс бачила. З розповідей слуг я могла здогадатися, якщо хотіла, а я дуже сильно цього прагнула, що той, кого візьмуть на службу до Замку, може домогтися для своєї сім'ї досить багато. Хоча наскільки варто вірити цим розповідям? Важко було сказати напевно, але зрозуміло, що не надто сильно. Бо хіба варто довіряти запевненням слуги, якого я ніколи більше не побачу, а якщо й побачу, навряд чи він мене впізнає, коли цей слуга обіцяє допомогти моєму братові влаштуватися на службу до Замку або щонайменше підтримувати Варнаву вже після того, як він якимось чином сам потрапить до Замку. Наприклад, привести його до тями, бо кажуть, що під час зарахування на службу претенденти на ту чи іншу посаду часто не витримують надто довгого чекання і втрачають свідомість. Тоді їм кінець, якщо про них не подбають друзі. До розповідей про такі речі, можливо, й варто прислухатися, але обіцянкам, які при цьому даються, вірити не можна. Та як примусити Варнаву збагнути це? Хоча я застерігала його від довіри цим обіцянкам, вже того, що я переповідала їх йому, було достатньо, аби він заходився втілювати в життя мій план.

Те, що я говорила від свого імені, майже не справляло на нього враження, він цікавився лише розповідями слуг. Так я фактично залишилася сама. З батьками ніхто, крім Амалії, порозумітися вже не міг, а що більше я присвячувала себе новому втіленню старих батькових планів, то чужішими ставали ми з Амалією. У твоїй присутності чи перед кимось іншим вона розмовляє зі мною, але наодинці – ніколи. Для слуг у «Панському дворі» я лише забавка, яку вони з усіх сил намагаються зламати. За два роки мені не вдалося обмінятися ні з ким із них жодним щирим словом, я бачила від них тільки підступність, брехню та вигадку. Залишався один Варнава, але він був ще надто юний. Коли я бачила блиск у його очах під час моїх розповідей, лякалася, але продовжувала говорити, бо надто багато було поставлено на карту. Зрештою, я не мала таких великих, хоча й марних планів, як батько, в мене не було його чоловічої рішучості, мені йшлося тільки про пробачення образи вістового і про те, щоб мені зарахували цю скромність як заслугу. За допомогою Варнави я хотіла іншим шляхом дістатися мети, якої не змогла досягнути власними силами. Цього разу успіх мав бути гарантованим. Оскільки ми образили посланця і сполохали його з ближніх канцелярій, що може бути природнішим, як запропонувати в особі Варнави нового вістуна, доручити йому роботу ображеного і цим дати можливість покривдженому залишатися в дальніх службах так довго, скільки він захоче, скільки потребуватиме для того, щоб забути образу. Але я добре усвідомлювала, що за всієї скромності цього плану в ньому була якась погорда. Могло скластися враження, ніби ми збираємося диктувати адміністрації, як їй вирішувати кадрові питання, або ніби сумніваємося, що адміністрація самостійно спроможна знайти найкраще рішення ще до того, як нам узагалі спаде на думку, що тут потрібне якесь втручання. Але потім я подумала, що адміністрація не може потрактувати мої наміри настільки неправильно, а тим більше мати щодо мене таке сильне упередження, аби варто було від самого початку, не вдаючись у деталі, вважати всі мої зусилля приреченими на невдачу. Тому я продовжувала

1 ... 73 74 75 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замок"