Читати книгу - "Місто біля моря"

дизелі. Ти не можеш собі уявити, Василю, який велетень цей дизель! Движок, що пихкав у нас у підвалі фабзавучу, приводячи в рух токарні верстати і циркулярну пилу, — сморчок у порівнянні з нашим двигуном. Можу сказати цілком одверто: робота виключно цікава, і я дуже задоволений з неї. (Кожного разу, коли я пишу слово «задоволений», мені пригадується наш фабзавуч і Бобир, який одного разу написав це слово «затоволений»). Як він, наш товаришок, почуває себе біля моря? Передай йому мої найкращі побажання.

Мене одразу ж призначили у бригаду з шести чоловік. Живу далеко — кілометрів дев’ять од заводу, але цієї відстані не помічаю. Навпаки навіть: приємно їхати через столицю трамваєм і розглядати у вікно її вулиці. Приїжджаю раніш, готую інструмент. Майстер Іван Петрович Колесниченко похвалив мене одного разу: «От, — сказав, — Монька хоч і подолянин, недавній фабзавучник, але старається не гірше за інших». Люди в бригаді підібрались хороші, переважно старички. Один з них пробував було пожартувати з мене і послав в інструментальну, щоб я йому приніс якесь «бігме». Я кричу, вимагаю, а потім виявляється, що «бігме» — це вигадка, такого інструмента взагалі нема. Посміялися з мане здорово!

Серед кадрових робітників дизельного цеху є чимало таких, які самі революцію робили. І не тільки Радянську владу на Україні зміцнювали, але ще під час травневого страйку 1902 року бастували, в 1905 році поліцейських били. Справжній пролетаріат! Вони розповідали мені немало про бої харківських робітників проти царату. От учора скінчили ми роботу, виходимо з цеху із складальником Кулешовим, — років йому вже біля шістдесяти. Бачимо — трамваї повні-повнісінькі. Він і каже мені: «Давай, Моню, підемо пішечки до центру». Пішли ми з ним, і я нітрохи не пожалкував, що згодився на таку прогулянку. Ідемо, а старик розповідає мені, як готувалось у Харкові повстання, як приїздили делегати ЦК більшовиків з Пітера. Уже в центрі, на майдані Рози Люксембург, там, де проїзд з майдану на Університетську, Кулешов показав мені, де містився штаб повстання, звідки підносили боєприпаси, де підстрелили перших поліцейських, де спорудили барикаду…

Порядки тут інші, аніж у нашому місті. Пам’ятаєш, як проробляли у нас навіть безпартійних за те, що вони носили галстуки? Тут — зовсім інше. Молодь ХПЗ, і особливо нашого дизельного цеху, не вважає негожим гарно, охайно одягатися. «Справа зовсім не в галстуці, — кажуть тут, — а в тім, яке нутро у людини під тим галстуком». Після роботи молоді хлопці миються, переодягаються в усе чисте і вже тоді їдуть додому. Правильна постановка питання! А то інший часто, мовби навмисно, щоб довести всім, що він робітник, влазить у мазутній спецівці в трамвай і всіх бруднить, замість того щоб залишити робу в цеху.

У дизельному великий комсомольський осередок. Поки що я — відвідуючий. Коли я розповів секретарю, чому ви не прийняли мене в комсомол, він засміявся і сказав: «Та ти й зовсім міг від рук одбитися!» І порадив мені незабаром подати заяву. Так-то, Василю!

Ну, закінчую. А як напишуть тобі хлопці, Василю, — якомога швидше пришли мені їх точні адреси. Передай Маремусі та Бобиреві мої найкращі побажання».

Я прочитав цього листа стоячи, не переодягтись. І хоч Монька натякав на колишнє ставлення до нього, зразу ж відійшли в тінь сьогоднішні прикрості: і сутичка з Кашкетом, і занадто, можливо, груба розмова з Анжелікою.

Витрушуючи пісок із черевиків у сарайчику, я подумав, що непогано б у нас в ливарні завести харківські порядки. Який смисл іти через усе місто в брудній, місцями пропаленій робі, коли можна там, у нас, помитися, переодягтися і отак, як томильники, вертатися з роботи чистим!

Пригадалось, як, виряджені, проходили ми ще зовсім недавно вулицями весняного міста, лузаючи насіння і гризучи кокошки, і як наздогнали нас Фурман з Гузарчиком і сказали про те, що прибули путівки для випускників фабзавучу на заводи України. Зовсім недавно це було, а скільки нового сталося в житті кожного з нас від того суботнього вечора, і як твердо ми вже стали на ноги!

«Любе, рідне місто! — думав я, хлюпаючись, як качка, біля колодязя. — Чи побачу я тебе коли-небудь знову? Чи пройдуся Прорізною, слухаючи шелестіння дерев? Чи заберуся на зубчасті стіни Старої фортеці і чи гляну звідти, з її валів, на широкі простори мого Поділля, на весняну повінь Смотричу? Розбрелись ми по Україні з путівками в нове життя, і навряд чи судилося нам зустрінутися знову над скелястими урвищами старовинного міста і пройти з пісняг ми і факелами темними урочищами до бистрого Дністра».

Доручення Коломійця

«Дорогий Васильку!

Пробач, друже, що не відповів одразу. Запарився! Що називається — повні руки роботи. Як поїхали ви на заводи, спорожнів наш фабзавуч; здавалось би, можна і нам позагоряти на скелястих берегах Смотричу. Але ми вирішили інакше. Раз партія закликає нас перейти розгорнутим фронтом у наступ на приватника і всі сили кинути на індустріалізацію країни, чи ж маємо ми право в такий гарячий час канікули влаштовувати?

Зібрав я комсомолят першого року навчання, Полевой запросив у школу педагогічний персонал — і на загальних зборах ми вирішили обновити нашу школу власними силами.

Більше місяця, день у день, ми з’являлись у фабзавуч і впорядковували приміщення, заготовляли новий інструмент, розширювали цехи. Не впізнав би ти, Васильку, і свого цеху зараз! Ливарня твоя побілена зсередини і зовні. А біля входу Козакевич відтворив на стіні у збільшеному розмірі емблему профспілки металістів. І тепер перехожі зразу ж здогадуються, що в цьому чистенькому будинку, де колись засідали казначейські «ділопути», вариться чавун. А пам’ятаєш комору біля слюсарної? Нема вже її і сліду! Ми знесли дерев’яну перегородку і на площі, що звільнилася, поставили ще три верстати з лещатами. Таким чином, викроїли ще дев’ять робочих місць для навчання індустріальної зміни. Що це значить, вдумайся, га, Василю? Це значить, що восени ми зможемо прийняти на дев’ять чоловік більше хлопців і дівчат, які б захотіли дружити з зубилом і молотком. А якщо кожен фабзавуч наслідує наш приклад? Це ж буде ціла дивізія промислового пролетаріату. Це наша, радянська молодість, помножена на техніку, на соціалістичне ставлення до праці, на вміння розбиратися в кресленнях і за цими кресленнями будувати майбутнє!

Я дуже радий за вас, що директор заводу у вас справжній більшовик і поставився до вас чутливо, так, як і належить червоному директорові. З твого листа, Василю, я зрозумів, що у вас тепер установилися чудові взаємини з