Читати книгу - "Франческа. Володарка офіцерського жетона"

— Та буває, буває, ще й не таке буває! Я колись наголо мусив стригтися.

— Навіщо? У в’язницю залетів?

— Боже, Франческо, що ти таке говориш?! Ні. Не у в’язницю. І я не розповідатиму, це занадто!

— Джорджіо, та ми блювали разом у туалеті, ти мене за лоба держав — за липкого й холодного, як жаба, лоба! І після цього ти надумав соромитись?!

— Е-е-е… Та це не мені треба соромитись, а…

— Джорджіо! Ти нестерпний!

— Добре, добре. Розповім. Лелека на мене насрав.

Ви коли-небудь бачили козу, яка замість звичних дерев’яних, із круглими дірками від сучків, воріт у свій хлів раптом побачила перед собою прозорий оглядовий купол, такий, як встановлено в модулі МКС «Tranquility»? Приблизно такий вираз обличчя був у Франчески.

— Дж… Джорджіо, caro mio, як?!

— Як, як. Просто. Було це давно, понад десять років тому. Поїхав я у відрядження, в одне з сіл на Прикарпатті. А там, коло дороги на стовпі, доволі низько, було величезне гніздо з лелеками. Я, допитливий, як єнот, підійшов упритул до гнізда, щоби роздивитися птахів. Задер голову і витріщився на пташине гузно — лелека чомусь саме так до мене повертався, хоч як я намагався його обійти. Лелеці ці танці не сподобалися, він і серонув мені прямо в лице. Добре, що я встиг нахилити голову, тож прилетіло мені прямо по тім’ячку.

На Франческу напала така істерика, що я хвилин на п’ять урвав розповідь і знову заглибився в розрахунки.

— Ні, ні, розповідай, що було далі! — Франческа буквально взяла мене за горло.

— Ну а що далі? Я спробував відмити волосся, але марно. Лайно в лелеки жирне, маслянисте, а запах такий, що… що… штиняє воно, як лайно! Ти в курсі, що вони жеруть казна-що. Словом, простіше було знести волосся на хрін і все відшкрябати! Ніколи не забуду очі дружини. Ярка прокинулася зранку, і перше, що побачила, була моя голова, більше схожа на дупу. Причому як зовні, так і за змістом. Вона з жахом спитала: «Що це таке?!» А мені й самому собі важко було пояснити, «що це таке». Словом, тоді я зрозумів, що на орнітолога не перекваліфікуюся.

Франческа вже не могла сміятися. Вона тихенько підвивала, як порядна й вихована собачка підвиває біля дверей, коли бовдур-хазяїн забув вивести її надвір.

— Умовив, наголо я теж не стригтимуся! — пообіцяла добра дівчина. — То що ж тоді ти мені порадиш?

— Якщо ти так наполегливо питаєш моєї поради, то що ж, я пораджу. Треба обрати перукарню із хорошою репутацією, знайти там гідного майстра з хорошими рекомендаціями, записатися на прийом, сісти в крісло й сказати: «Ви професіонал, у вас хороша репутація і відмінні відгуки. Я цілком і повністю вам довіряю — робіть, що вважаєте за потрібне!»

— Ну… Це якось так…

— Як?

— Дивно…

— Нічого дивного тут немає, cara mia. Кожну роботу мають робити професіонали. Якщо ти прийшла в салон і сіла у крісло до профі — довіряй йому. Він краще знає, що тобі потрібно. А якщо ти питаєш поради в мене, то довіряй мені. Я тобі поганого не пораджу!

— Гаразд, Джорджіо! — всміхнулася напарниця. — Я довіряю тобі. І зроблю так, як ти кажеш!

* * *

З пускового комплексу SLC41 на мисі Канаверал стартує місія GOES — S. Запуск відбудеться під керівництвом United Launch Alliance (ULA). Ракета Atlas V 541 виведе в космос сателіт нового покоління родини GOES — R (Geostationary Operational Environmental Satellite) НУОАД. Ця дуже серйозна штуковина важить цілих 6280 фунтів (2850 кілограм), і завбільшки вона як триповерховий будинок. Ми з Франческою вже рухали такі тумби на орбіті, наприклад Inmarsat-5.

Ми назвали супутник GOES — S «Джорджіо» — і тепер я маю тезка. Як і Містер Щасливчик, він побудований на мегапопулярній базі A2100 Локхід Мартін, але його управління докорінно відрізняється від систем управління, скажімо, Щасливчика. Словом, база та сама, а от усе інше принципово нове й незвичне. Інженери LM, здається, врахували абсолютно всі проблеми, які за своє насичене й героїчне життя назбирав Щасливчик. Розробка нової системи стабілізації та сенсорів руху для «Джорджіо» — це було головне завдання інженерів LM. До речі, Стів і Джейк, які «вели» Містера Щасливчика, також входять в інженерний підрозділ GOES — S. Як і у всіх важких супутників, у «Джорджіо» гібридна система двигунів. Це означає, що є основний апогейний двигун — «дорослий» двокомпонентний ракетний двигун, там використовується пальне та окислювач. За допомогою цього двигуна ми cпільно з ЦУП НУОАД у Світленді (поблизу Вашингтона) впродовж 17-ти днів будемо рухати «Джорджіо» з геоперехідної на геостаціонарну орбіту. Тобто поступово піднімати сателіт на висоту 22 000 миль.

Далі за допомогою малих однопаливних двигунів трьохосьової орієнтації ми паркуватимемо «Джорджіо» в «точці стояння», тобто сателіт має зависнути над Землею наче гігантська колібрі.

Після парковки «Джорджіо» змінить ім’я із GOES — S на GOES—17 і стане другим супутником нового покоління в родині GOES. Загалом їх у ній чотири: R, S, T та U. Перший стартував ще 19 листопада 2016 року і, досягши орбіти призначення, став GOES—16.

Чим займатиметься «Джорджіо»? Він даватиме дуже детальний і точний прогноз погоди для західної частини США, Аляски та Гаваїв. Це найвразливіші для погодних аномалій території, бо саме там, на океанічних просторах та у високих горах Західного узбережжя, формуються постійні циклони, урагани й торнадо. Детальніші спостереження з нового супутника допоможуть поліпшити прогнози для кораблів та авіації, відслідковувати шторми, грози, лісові пожежі, густий туман та інші небезпеки.

Для цього «Джорджіо» має багато унікальних інструментів:

SUVI (Solar Ultraviolet Imager) спостерігатиме за Сонцем у крайньому, так званому «екстремальному», діапазоні ультрафіолетових хвиль, які ще називають «вакуумними». SUVI робитиме знімки повного сонячного диска з підвищеною роздільною здатністю.

GLM (Geostationary Lightning Mapper) цікавий тим, що здатний показати всі блискавки на території США в режимі реального часу. Щосекунди GLM робитиме сотні зображень у ближньому інфрачервоному діапазоні. Поведінка блискавок може вказати на зародження великих ураганів і торнадо.

А ще у «Джорджіо» буде така велика й довга штука, як… магнітометр! Цією довгою штукою «Джорджіо» вимірюватиме магнітне поле космічного середовища, бо сонячні заряджені частинки можуть бути небезпечні для космічних апаратів і астронавтів на МКС.

Словом, космос не просто близько, він у буквальному сенсі навіть ближче до вас, ніж Київ до Львова.

* * *

— Знайомтеся, це ваші стажери! — Еліс із відділу персоналу пропустила поперед себе хлопця і дівчину. — Це Колін і Джой. Покажіть їм тут усе, будь ласка. А потім ви, Джорджіо і Франческо, зайдіть до мене.

Франческа встала з крісла і вдала, що всміхається. Тобто вона, звісно, всміхалась, але, повірте, я знаю цю усмішку. Не хотів би я, щоб мені так усміхалися.

— Доброго ранку! — процідила Франческа.

— Вітаю! Я Джорджіо! Дуже…

— Він Андрій! — перебила мене напарниця. — Це тільки я його так називаю!

— Та ну, не тільки ти. Та тут усі…

— Тільки я! — шосте чуття підказало мені, що краще б я зараз не сперечався.

— Добре, добре! Я — Андрій.

— Колін. Дуже приємно.

— Джой. Я із Каліфорнії! — сказала японка в смішних круглих окулярах і ледь-ледь, зовсім по-східному, вклонилася.

— Зараз прийде доктор Рассел, — сказала Франческа, дуже красномовно, середнім пальцем, поправляючи окуляри. — Він вам усе й розкаже, бо ми самі працюємо тут тільки рік чи, може, трохи більше.

— Чому «може»? —