Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Аринка спочатку не зрозуміла, що відбулось, але потім почала чортихатись, тупати ногами та махати кулаками. «Кляті діти!  - почулось Лізі в голові – Ви мене вже дістали своїми вибриками!». Несподівано навколо з’явилось багато бульбашок, наче дно озера закипіло. Дівчина відчула як щось відриває її від мулу та викидає вверх. Вона наче дерев’яна пробка вилетіла на поверхню.

Відчувши свіже нічне повітря, дівчина закашляла, хоча вода так і не потрапила їй в легені. Навколо бризки від ударів її рук. Тисячі бульбашок піднімались за нею, наче озеро дійсно почало закипати. Руда дівчина, не чекаючи, поки Аринка сама явиться, почала щосили плисти до берегу.

За хвилину, вона вискочила з води, впала на коліна. Трохи відпочивши, кинулась до тунелю, що вів на галявину. Діму не побачила, але й не мала побачити. Ця місцевість не була нікому відомою, Ліза була впевнена, що Мілана та Іван дійсно потрапили до велетня дубу. Це була пастка саме для неї. «Для мого ремонту» - всміхнулась та злякалась Ліза, розвернувшись до озера. Вода булькала, піднялись хвилі, але де4мона з зеленими очима ніде не було видно.

Ліза заскочила в тунель, не розбираючи дороги, почала бігти що сили до виходу. Вона навіть не звернула увагу, що сутінки зникли, все навколо накрила ніч, зорі та місяць. Щойно вона вискочила на галявину, знайшла поглядом багаття. Одразу побачила Діму, що стояв з піднятою гіллякою та дивився в бік дитячого майданчику. На якусь мить, рудій дівчині здалось, що її не було не годину дві, а декілька секунд. Хлопець наче як стояв в цій позі коли вона уходила, так і залишився в ній. Дивно.

Ліза тихо засміялась, розуміючи, що врятувалась від Аринки, від цієї жахливої зеленоокої дівчини. Ще трохи, вона буде на галявині, вона стане пліч-о-пліч з другом. Відчувалась сила перемоги, наче все, що б не відбулось – не перешкода!

Коли Ліза вже була поряд з галявиною, вона не зупиняючись вискочила на світло. Несподівано Діма закричав, різко розвернувся до неї та наче сліпий підняв гілляку та опустив на її голову. Неймовірний біль розійшовся по всьому тілу Лізи, вона відчула, що не може ні говорити, ні думати, ні стояти. Вона впала на коліна, все навколо закрив туман. Одразу її почало нудити. Вона відчула як щось тепле стікає з голови на щоку. Ліза закрила очі та впала, наче провалилась в сон, втрачаючи свідомість.

Спалах. Голова болить. Ліза відкрила очі та подивилась на багаття, що майже згасло. Одразу вона відчула позив, її знудило поряд, там де вона лежала. Вона підняла тремтячу руку, торкнулась голови. Вона відчувала кров, багато крові. Але вона могла думати, розуміла, що може рухатись. Повільно підвівшись, вона сіла, почала озиратись. «Де Діма?» - спитала сама себе Ліза.

За мить вона підняла голову на дитячий майданчик, та побачила гілку, що горіла та лежала на землі. Все відбулось дуже швидко та несподівано. Руда дівчина побачила хлопця, якого освітлював вогонь. Він виліз на каміння криниці, секунду сидів, кудись розвернув голову. Раптом він штовхнув себе та стрибнув вниз, у ту саму криницю.

- Що ти накоїв! – закричала Ліза, зриваючи голос, підскочила та кинулась до криниці, - її розірвав страх, біль, паніка, - що ти накоїв!