read-books.club » Фентезі » Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

123
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Полонянка спустошених земель" автора Анна Ліє Кейн. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 72 73 74 ... 85
Перейти на сторінку:
10.2

- Білий Кат? - ошелешений голос Ділари розвіяв магію миті зустрічі. Навколишній світ знову навалився на плечі.

Погляд Асгейра перемістився мені за спину. Чоловік стрімко зробив два кроки вперед, змістився, закриваючи мене собою і замахнувся мечем.

- Ні! - я встигла схопити чоловіка за лікоть. Він зупинився в ту ж мить, здивовано глянув на мене. Я швидше прошепотіла, вчепившись у руку Асгейра, наче боялася, що він може розчинитися у повітрі. - Вони мені допомогли.

Зіяд і Ділара спантеличено дивилися на мого чоловіка, але з місця не рухалися. В їхніх очах змішався страх і розгубленість. Вони ще не розуміли, що для них означає візит Білого Ката.

Ззаду почулися кроки. Я обернулася і одразу побачила Фолкора. Щиро посміхнулася. Ніколи не могла припустити, що буду відчувати таку радість від зустрічі з ним. Хоча зараз, напевно, мене переповнювали такі емоції, що я ледь могла тверезо думати. Чоловік схилив переді мною голову, та раптом помітив чогрійців і виставив меч.

- Хто ви? - запитав Асгейр, не зводячи очей з Зіяда. Говорити чогрійською йому було складно, відчувався сильний акцент. Але я знала, що освіта принца передбачала вивчення майже усіх мов континенту та островів. Зіяд лише насупився та схилив голову, нагадавши дикого звіра. Але заговорила першою Ділара. Її голос був спокійним, трохи улесливим. Її здатність до самоконтролю та акторська майстерність вражали.

- Я здогадувалася, що така людина, як Білий Кат, не може померти так просто. Мене звати Ділара, - вона говорила неспішно, чітко вимовляла слова, полегшуючи Асгейрові сприйняття мови. - Хан Мансур мій ворог. Тому я на вашому боці.

- Хибна думка, - повільно промовив маршал. - Мене з людьми поєднують не спільні вороги, а спільні цілі.

Ділара розгубилася лише на мить. Мені дістався швидкий погляд, але вже через кілька секунд вона сказала:

- Тоді у нас спільна ціль: вижити, завершити війну та… - Ділара ще раз поглянула мені у вічі. Мені здалося, що близкість смерті змусила її переосмислити свої рішення. Можливо, моє питання про Мансура збило її спантелику, але все ж жінка твердо закінчила: - Та вбити хана.

Асгейр перевів погляд з Ділари на Зіяда, а потім звернувся до мене мілаїрською:

- Ти впевнена, що їм можна вірити?

- Так, - я швидко кивнула. - Вона врятувала мене від страти.

Після цих слів на обличчі Асгейра на ледь вловиму мить відобразився біль, він стиснув вуста у тонку лінію і стрімко відвернувся.

Ділара не зрозуміла ані питання, ані відповіді, але реакція маршала їй не сподобалася. Вона зробила невпевнений крок вперед. Відмахнулася від брата, який намагався її затримати. Жінка дивилася тільки на Асгейра, ніби саме в ньому бачила свій порятунок.

- Пане, - тон Ділари був солодшим за нектар. Вона зчепила пальці у замок, щоб не було видно як вони тремтять. - Я пропоную вам укласти угоду. Я розповім вам усе, що мені відомо про розташування будівель у палаці. Підкажу як підійти до хана, коли змінюються його вартові та де саме він спить.

Зіяд щось прошипів до сестри на своєму діалекті, але вона знову відмахнулася, як від нав’язливої комахи. Навіть не глянула у бік брата.

Я знову бачила пристрасний вогонь у її очах. Ділара вчепилася не у можливість вижити. Вона ладна була померти, аби досягти своєї основної мети: помститися Мансурові. І тепер жінка бачила шанс втілити у життя своє бажання руками мого чоловіка.

Мені це не подобалося. Мене нервували думки про вбивства. Особливо мені не хотілося, щоб Асгейр знову бруднив свої руки кров’ю. І, напевно, ще рік назад я точно спробувала б якось втрутитися, не допустити зайвого насильства. Але тепер…

Щось у мені зламалося. А потім стало іншим.

Я поглянула на Асгейра і спитала мілаїрською, відволікаючи його від Ділари:

- Коррадо живий? - мій голос не здригнувся. Мені здавалося, що я готова почути будь-яку відповідь. Але раптом під ребрами огидно затремтіло крижане передчуття. Та воно розбилося об відповідь чоловіка:

- Так, - він не став чекати інших моїх питань і перерахував сам: - Назаріо і Альба також. Фредо втратив руку, але проживе ще довго. Але Бертолдо був убитий.

Останні слова хоч і встромилися гострими пазурями у моє серце, та саме вони запевнили мене, що чоловік не бреше. Якби він почав запевняти, що усі цілі та неушкоджені після того, як у палаці кілька місяців хазяйнували загарбники, у мене виникли б сумніви. Але зараз я бачила, що Асгейр не бреше мені. Він вважає мене досить сильною, щоб сприйняти такі новини.

Зітхнувши, я кивнула. Асгейр ще довгу мить дивився на мене, ніби очікував, що я скажу щось іще. Можливо, він теж чекав на мої спроби полегшити долю хана?

Але цього не буде. Армія Чогрі, спрямована Мансуром, прийшла на мої землі, вони отруїли моїх людей, погрожували мені та втягнули мого чоловіка у чергову війну. І тому хан не викликав у мене більше жалості.

Глянувши на Ділару, я впевнилася у своєму рішенні. Але не стала допомагати їй вмовити Асгейра. Колишня невістка хана зрозуміла мою позицію з одного погляду. Та її вона вдовольнила, тому жінка з подвійним запалом промовила:

- Якщо ви допоможете мені отримати владу у ханстві, я зможу гарантувати вам припинення війни та мир на вигідних умовах. Я буду вашою боржницею, пане, і зроблю усе, щоб конфлікт між нашими країнами був вичерпаний.

- За викрадення моєї дружини, - Асгейр задумливо вивчав Ділару поглядом. - Я збирався знищити столицю ханства.

Навіть у темноті було видно як Ділара зблідла. Вона облизнула губи, розуміючи, що Білий Кат не звик розкидатися словами, але не відступила:

- Її викрали за наказом хана Мансура. Але я врятувала вашу дружину, вберегла її від гільйотини, і збиралася допомогти втекти. Анра і її мешканці не повинні постраждати через дурість двох правителів та одного перебіжчика.

Під останнім словом Ділара мала на увазі Оттавіо. Мене одразу зацікавила доля колишнього генерала. Чи зустрілися вони з Асгейром знову? Чи отримав пацюк нарешті те, на що заслуговував?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 72 73 74 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"