Читати книгу - "Полонянка спустошених земель, Анна Ліє Кейн"

Я напружено прислухалася до навколишніх звуків. Сама не знала чого чекала. Аж раптом почула глухий звук, ніби від падіння. Він був зовсім тихим, але я підскочила на ноги та озирнулася.

- Що це було? - нервово спитав Зіяд, встаючи з місця. Ділара розплющила очі, покліпала, скидаю з себе сон, і здивовано глянула на нас.

Я могла тільки сподіватися, що це саме те, на що я чекала. 

- Там щось відбувається, - промовив Зіяд. Він узяв сестру за руку та змусив її сховатися за його спину. А мене переповнило радісне очікування. Я майже шкірою відчувала наближення того, кого вже не мріяла зустріти у цьому світі.

- Стій! - зашипіла на мене Ділара, але я вже зробила другий крок до дверей. 

Аж раптом вони відчинилися. Чоловік завмер у дверному отворі. Він опустив меч. Світло тьмяним ореолом окреслило його фігуру та біле волосся. Наші погляди сплелися, і наступні мої кроки були набагато швидшими. Я зупинилася на відстані протягнутої руки. Дивилася в обличчя чоловіка та не могла повірити у те, що бачу його перед собою.

- Я думала, що ти помер, - прошепотіла, не в змозі більше поворухнутися. На тонких губах Асгейра махнула легка посмішка:

- До тебе я повернувся б навіть з чистилища.