Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Мелані дуже не сподобався стан, до якого себе довів душечка Юміл. Вона це висловила прямим текстом і голосно, а потім ще й бурмотіла, поки оглядала капітанський бік, намагалася зрозуміти, чи справляється організм пацієнта з енергією, якою щедро і невміло поділилася Ліїн, і обмацувала голову на предмет пошуку гуль, які мали з'явитися після оригінального транспортування до печери.

Гулі Мелана так і не знайшла, за що обізвала капітана ідіотом, який не вміє правильно підбирати час для непритомності. Велівера, який до пошуків гуль чомусь не цікавився, як саме Ліїн його дотягла, і взагалі, мабуть, думав, що звалився за два кроки від печери, відповів кислою усмішкою і запевненнями, що наступного разу підбере кращий. За що був обізваний бовдуром. А потім, як не дивно, став дякувати Ліїн, щоправда, чомусь за кмітливість. І виглядав при цьому так кумедно, що дівчина тільки хихикнула та махнула рукою.

Відразу після подяки Велівера згадав, що в нього є корабель, та й загалом, він ніби поспішав, тому вирішив виїжджати негайно. А зла Мелана натомість всучила якесь зілля і поставила перед фактом, що зі старого маяка вони виїдуть не раніше завтрашнього ранку. Тому що зараз у капітана такий стан, що ця подорож у кращому разі може закінчитися черговою непритомністю. У гіршому їй доведеться розповідати капітанській мамі, як її син самовбився. А мама після цього велить притягнути до неї дух безглуздого сина і висловить йому все, що вона про нього думає. І, як повинен розуміти душечка Юміл, думати вона буде багато всього поганого.

Капітан знизав плечима і погодився залишитись. Тільки коней звелів замаскувати ілюзією, і тямущий Мітлек помчав цей наказ виконувати.

Загалом, на думку Ліїн, дивні у цієї компанії були стосунки.

***

Ранок видався туманним і досить мерзенним, як і настрій у більшості присутніх. Мітлек і Айдек мучилися головним болем — вони півночі пили, згадуючи байки далекої батьківщини і, за словами Мелани, встигли видудлити всі запаси вина, що були в маяку. Лікувати їх довелося тій же Мелані, але головний біль хоч і зменшився, повністю не пройшов.

Велівера мучився поганими передчуттями і бажанням виїхати негайно, через що гарчав на всіх, хто насмілювався підходити до нього надто близько. Настрій капітанові посилювало те, що поряд з кіньми вранці виявився конопатий хлопець, що примудрився вляпатися в пастку на конокрадів. Параноїдально налаштований Велівера був упевнений, що, незважаючи на ілюзії, хтось все одно помітив приїзд гостей на маяк і міг цим фактом зацікавитись. Те, що він мав рацію, настрій капітану не покращило. Що робити з хлопцем, він не знав. Тому що хлопчик клявся, що нічого красти не хотів, йому просто спати не було де. Та й виглядав цей нещасний так, ніби з тиждень не їв і ночував весь цей час у стічній канаві.

Бити хлопчину нікому не хотілося, Айдек взагалі бурчав, що він після першого удару помре. Відпускати безкарним? Навіть Ліїн не вірила в «просто переночувати поряд із кіньми». Та й просто відпускати – теж. Мало хто його зустріне і про що спитає.

— Забираємо із собою, — розрішила капітанські сумніви Мелана. — Відмиємо, відгодуємо, а там подивимося, на що він годиться. Може, взагалі на навчання твоїй мамі віддамо.

— А коли віддаватимете, скажете, що це її внучок знайшовся, — похмуро сказав Мітлек, тримаючись долонями за голову.

Хлопчик подивився на нього сумними синіми очима і шморгнув носом. У капітана очі теж були сині, тож за особливого бажання у онука можна було навіть повірити.

— Гаразд, — сказав капітан, трохи посвердливши жартівника невдоволеним поглядом. — Забираємо. Мелана, накинь на нього задушливу прив'язку, щоб не втік дорогою. А то мало що в його в дурну голову прийде. А так відбіжить на пару кроків, почне задихатись і повернеться назад.

Хлопчик зблід і замотав головою, але Мелана тільки посміхнулася, схопила його за підборіддя і поклала долоню на чоло. Ліїн тихенько хмикнула. Вона точно знала, що такі прив'язки можна створювати лише зі спеціальними артефактами у руках. Ці артефакти залишають на тілі людини своєрідне тавро, зняти яке можна лише з їхньою ж допомогою. І артефактів цих небагато. Всі вони залишилися з давніх-давен, так само залишилися описи, як їх робили. І всі, хто цікавився, знали, що без вогненних магів там не обійтися.

З іншого боку, з огляду на те, що вогняні маги насправді є, більшість цих артефактів можуть бути набагато новіші, ніж кажуть хранителі імператорської скарбниці.

Ліїн тихенько хмикнула і подивилася на капітана.

Хлопчик тим часом розплакався і став скаржитися на долю. На мамку, яка втекла із цирком. На папку, який бив мамку, а коли вона втекла, почав багато пити, а потім ходити битися з сусідами, які збили мамку зі шляху правильної дружини. На коваля, який довго намагався довести папці, що ніхто її не збивав, і не треба було слухати бабські плітки, а потім не витримав і врізав папці по голові кулаком так, що він просто на тому місці й помер. На дядька, який обіцявся віддати в учні до гончаря, а на ділі відібрав будинок у спадок старшій дочці і продав племінника вуглепальцям, у яких помічники вічно то задихаються, то кров'яним кашлем хворіють. На вовків, які мало не зжерли, коли вийшло від вуглепальців втекти. І нарешті, на Мелану, яка справжня відьма і остаточно занапастила бідному життя.

— Збираємось! — гаркнув капітан на компанію, котра зацікавлено слухала хлопчаче голосіння. — З хлопчика очей не зводити! Виїжджаємо!

Сперечатися з Веліверою ніхто не став. Мале нещастя посадили перед Айдеком. Ліїн і капітанові дісталися запасні коні, і кавалькада рушила в дорогу. Прямо крізь туман, який то ставав майже прозорим, то знову наповзав густими білими язиками, приховуючи все, що було за десяток кроків від людей.

Погане передчуття душечки Юміла так нікуди й не поділося, і в туман він вдивлявся з такою підозрою, ніби був майже впевнений, що там сидять засідки, крадуться вороги і чекає чудовисько з такою пащею, що здатне проковтнути і коня, і вершника.