Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

— Правильно одружуватися — велика удача, — промовив Велівера.

А Ліїн тихенько зітхнула.

Якщо добре подумати і згадати, Валад ніколи не дарував їй букетів з улюблених тюльпанів і бузку. Ні, він приносив троянди з обрізаними шипами, перші проліски та ті жовті непоказні квіточки, які прийнято дарувати на жіночий день — вони нібито щастя закоханим приносять, дітей – тим, які вийшли заміж, і здоров'я для тих, у кого вони вже є. Схоже, Валад навіть не знав які квіти вона любить, хоча Ліїн наче говорила. Так, вона точно захоплювалася весняним поєднанням тюльпанів, бузку та кульбаб, що виросли вздовж доріжок.

А потім стало зовсім не до квітів. Та й ні до чого. Що Валад міг подарувати на тих болотах? Точніше, що таке, що не мало б відношення до відданого за перевезення контрабанди, програного кимось, хто раніше зняв з трупа чи просто вкрав? Так, мабуть, нічого.

Але все-таки був час, коли Валад міг би дарувати тюльпани, нехай навіть дрібні та бліді з оранжереї. А він дарував ті квіти, які демонструють швидше свою вартість, ніж ставлення до особи, якій їх принесли.

— Капітан, а ви знаєте, які мені квіти подобаються? — спитала Ліїн, коли Мітлек знову роздав карти. — Це, звісно, не історія моєї родини, але…

— Тюльпани, — озвався Велівера. — Ви купили брошку з цією квіткою, хоч там були і троянди, і ці, поетичні, маргаритки, і ще купа різної рослинності. А потім, як лисиця, ходили навколо дорогого шовку з тими ж квітами. Айдек дуже веселився, коли розповідав, як ви міркували про те, чи не вб'ю я вас за таку покупку, котру ще й шити треба.

— Ага, — сказала Ліїн. Може, Валад просто неуважний?

— І бузок ви, схоже, любите. Нюхали кущі, що давно відцвіли, і зітхали, — додав капітан, з сумнівом дивлячись у отримані карти. — Хоча найбільше ви любите тістечка, ті, з м'ятними листочками, і їх не проміняєте на жодний букет. Ненажера, ви, елано.

Ліїн пирхнула. Тістечка справді були смачні. І любити тістечка не так дивно, як солоденькі травинки.

— Схоже, я знову програю, — сумно сказав Мітлек, і в цей момент хтось забарабанив у двері, недобрим голосом розповідаючи, що це морська варта і проклятим піратам зараз прийде кінець.

— Айдек, — впізнав голос капітан і, полегшено видихнувши, відклав карти.

***