Читати книгу - "Полювання на чорного дика"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ансель підвівся.
— Так, гере Вальтер!
— Чого стоїш? Біжи! — прикрикнув на нього Шелленберг.
Тим часом Марко, важко дихаючи, відійшов від кабанячої туші. Нахилився, витерся, необачно розтираючи бризки крові по обличчю. Його кепка виглядала з-під кабана, гарний твідовий піджак був заляпаний кров’ю, руки — теж у крові. Шикнув на курцхаарів, які без упину гавкали.
— Та вгомоніться вже, собацюри!
— Алексе! — Шелленберг кинувся до нього. — З вами усе в порядку? Ви не поранені?
Швед похитав головою і важко всівся на траву поряд із забитим кабаном.
— Ні, не поранений. Усе гаразд.
— Оце так! Та ви, мій друже, справжній герой! — вигукнув Вальтер. — Ви щойно завалили цілого кабана!
— Мабуть, — видихнув Марко. — Гарно пополювали на вальдшнепів, чи не так, Вальтере?
Шелленберг із полегшенням розсміявся.
— А я не одразу второпав, що ви кинулись на нього з ножем, — хитнув головою той у бік конаючого дика. — Зізнаюся щиро, я уперше таке бачив…
— Зізнаюся навзаєм — я теж, — проказав Марко, витираючи жмутом трави кров із рятівного мисливського ножа.
— Де ви цього навчилися? — здивовано запитав Шелленберг.
Марко розсміявся.
— Навчився чого? Усе відбувалося так швидко, Вальтере, що я спам’ятався вже тоді, як загнав ножа дикові у шию…
— Ви відчайдушний чоловік, Алексе! — із захопленням проказав Шелленберг. — Якби не ви, ця звірюка розірвала б малого Анселя. У мене в ту мить просто відмовили ноги… А у вас… прекрасна реакція!
Марко гмикнув.
— Якби ж то!
— Оце так справді ранкове полювання! — всівся біля нього Шелленберг.
— Добре, що цей кабанець ще молодий і сам пішов до водопою, — мовив Швед. — Якби їх була тут сімейка, або сам він більший і сильніший — навряд чи нам вдалося б так легко відбитися.
— Так… Ансель і пискнути б не встиг… — погодився Вальтер. — Бідака, налякався добряче!
— Здається, собаку треба до ветеринара… перевірити, — вказав Марко на Мозера. — Отого, з рудим вухом. Його кабан добряче тріпнув.
— Бідолашний Мозер! — Шелленберг обережно помацав курцхаара за вухом. — Йому нівроку перепало! Але ви, Алексе… Ви мене так вразили, що і слів не маю!
— Дурниці, — видихнув Швед, — буду вдячний, якщо не розповідатимете подробиці моїй дружині. Вона ще місяць буде докоряти мені…
— О-о-о! — похитав головою Шелленберг. — Здається, ви абсолютно не знаєте, чим підкорювати жіночі серця! Це вам, Алексе, не якась там мисливська байка про сто вовків з отакенними очима! Розповім! Обов’язково розповім нашим дамам за вечерею! Хіба що особливо криваві подробиці не озвучу. Ви вклали дикого кабана! Це не жарти!
— Та годі вам, Вальтере! — махнув рукою Швед. — Вклав! Після того як ми обидва випустили в нього купу набоїв! Добив — це буде точніше.
— Гм-м-м, — Шелленберг замислено подивився на Марка, — я радий, що не помилився в вас! Ви мені одразу, Алексе, сподобались… А сьогоднішня пригода робить нас… друзями навік!
Шелленберг простягнув Маркові руку. Той поглянув на свою, брудну від кабанячої крові.
— Вип’ємо за це, Вальтере. За обідом. Бо тут у мене тільки фляга з водою.
— А мене дивує інше… Чому Мартін приготував мисливського ножа тільки для вас? — поцікавився Шеллленберг. — Чому мені не дав… Ми з вами обидва не мисливці, але чому Мартін приготував тільки одного мисливського ножа і віддав його вам?
Марко подивився на Шелленберга, як на блаженного, перевів погляд на його шкіряний пояс, яким той був підперезаний поверх піджака.
— Вальтере, — проказав, намагаючись стриматися від сміху, — Вальтере, ваш мисливський ніж увесь цей час був при вас! На поясі…
Шелленберг мацнув себе рукою по животу, потім правіше, намацав сумку і чохол, сягнув у нього рукою і дістав… свого мисливського ножа!
— Ч-ч-чорт! — проказав він. — Ну і йолоп же я!
— Не варто себе картати! — поплескав Марко Шелленберга по плечу. — Не скажу, що я у ту мить почувався краще…
— Та все ж у вас прекрасна реакція! Ви, вочевидь, лукавите, Алексе, кажучи, що ніколи не захоплювалися полюванням.
— Таки ні, не захоплювався, — похитав головою Швед, — оце уперше. В мене завжди були якісь інші інтереси. Але я захоплююся іншою традиційною британською забавою — боксом. Можливо, тому і реакція хороша.
З-за дерев почувся свист Анселя і курцхаари миттю підвели голови, впізнавши знайомий клич. Хлопець повернувся разом із працівниками вілли.
Недавня блідість зійшла з його обличчя і він намагався бадьоритися. Франц та Герман, побачивши драматичну картину недавньої сутички з кабаном, так і застигли на місці.
— Чого поставали? — проказав Шелленберг. — Приймайте мисливські трофеї!
Франц розвів руками.
— Гере Вальтер, дика хіба до гілки причепити. Інакше ми його не донесемо.
* * *
— Це треба зафіксувати на плівці! Обов’язково сфотографувати, поки від тих мисливських трофеїв не залишилися ріжки та ніжки, — захоплено вигукнула Габріель, угледівши дивну процесію перед маєтком. — Вони ж наче збиралися полювати на вальдшнепів, чи не так, Елізабет? Звідки ж узявся цей кабан?
— Кабан? — Ліза здивовано підвела погляд і заніміла від побаченого.
Спочатку на галявині з’явилися курцхаари. Мозер вже очухався від завданого йому удару і біг попереду, голосним гавкотом закликаючи усіх подивитися, яку здобич вполювали мисливці. За ним гнався Шрайк. Далі йшов Ансель, обвішаний добутими вальдшнепами. За ним — Марко з Шелленбергом із рушницями на плечах. І наприкінці два робітники з маєтку, Франц із Германом, немов первісні мисливці несли підчеплену до міцної гілляки кабанячу тушу.
— О Боже! — вигукнула Елізабет.
Вона ледве стрималася, аби не гукнути «Марку!». Він був увесь заляпаний кров’ю. Обличчя, руки, твідовий піджак, чоботи…
— Господи… Любий, що з тобою? — Ліза підбігла до Марка, із тривогою розглядаючи його брудне обличчя і одяг.
— Усе добре! Усе добре! — усміхнувся Шелленберг. — 3 Алексом усе в порядку. Настільки в порядку, що він зумів завалити мисливським ножем оцього чорного дика, фрау Макміллан!
— Усе добре, Лізо, правда, — стомлено відповів Марко, — то на мені кров кабана, не моя…
— Негайно несіть сюди фотографічну камеру! — вигукнула Шанель. — Є у цьому будинку фотокамера? Це треба зафіксувати!
— Звісно, є, Габі! — хитнув головою Вальтер. — І це справді чудова ідея! Мартіне, принесіть фотографічну камеру і покличте кого-небудь, нехай сфотографують нас!
Марко підвів очі до неба… Ідея з фотографуванням аж ніяк не тішила його, але подітися було нікуди. Франц та Герман поклали тушу кабана, Ансель розклав перед ним по колу вальдшнепів.
— Живописно, Алексе, чи не так? — радісно проказав Вальтер. — Сьогодні у нас буде справжній мисливський бенкет!
— Так… вражає… — погодився Марко. — Здається, я тільки тепер починаю
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Полювання на чорного дика», після закриття браузера.