Читати книгу - "Нестерпний бос. Наречений за контрактом, Астра Вєєр"

Розділ 31

- Так, Кирило зробив мені пропозицію. І не абияк, а падав на коліно і клявся у вічному коханні.

Ось йому, нехай Вітечка знає. Брехнею, звичайно, але я самооцінку рятую, заштовхуючи правду подалі і глибше.

- А ти знаєш, що він переспав з половиною дівчат в офісі? - раптом Вітя вирішує здерти полуду з моїх наївних очей.

- Чому з половиною? - уточнюю, спокійно розгортаючи на десерт шоколадку.

- З іншими ще не встиг. Всі знають, що він самий ненадійний з Бєльських. Віко, я хочу допомогти. Розумію, що ти на мене страшенно образилася, хотіла забутися, а бос скористався твоєю слабкістю в корисливих цілях.

- Це, яких таких цілях? - я лякаюся, раптом Вітя щось десь пронюхав…

- Збочених, Віко! Яких же ще? Ще він міг щось недобре задумати і недарма до тебе причепитися. Навіть робота помічниці, це могла бути пастка, і ти ще…

- Вітю, почекай. Тобі що до цього? - різко перериваю втручання в моє особисте життя. - Кинув мене, отже, відчепись і не заважай ставати щасливою. Бачити і чути тебе більше не хочу!

Вітя хапає мене за руку. І так дивно помічати, які у нього в порівнянні з Кирилом тонкі немужні пальці. Та й сам він більше не здається мені схожим на принца. Скоріше, на лакея, щоб запрягати свою Кіру, або валятися біля її ніг підстилкою.

- Без мене ти щаслива не будеш, як і я без тебе, - швидко торохтить колишній, кожним словом вражаючи до неможливості. - Я ж як побачив тебе з ним, як побачив... Відразу про все пошкодував! Прошу зрозумій, Вікусечко, дівчинка моя…

- Не твоя! - обурено вигукую.

- Була моя, зараз ні, а потім знову зможеш стати нею. Якщо погодишся, звичайно. Адже Бєльський кине тебе. Та у нього і зараз є напевно коханки.

У мене, за відчуттями, в голові перекинулися мізки. Вітя напився, чи що? Про що він взагалі?

- Я змушений був віддати каблучку Кірі, - продовжує колишній, нервово озираючись назад. - Але це не по-справжньому. Так би мовити, фіктивно…

- Вітю, ти в своєму розумі? - ахаю я.

- Так, знаю, ти мене засудиш, ти ж правильна, чесна, - сумними очима млосно дивиться, знаючи, як мене це раніше чіпляло. - Сталося відразу багато неприємностей. Мені не було чим платити за кредит. І я крупно помилився, підставився. Все йшло до того, щоб мене звільнили. А Кіра... вона могла вплинути на рішення генерального. Могла за мене поручитись. Але їй заміж хочеться, роки підтискають, а характер препоганий. Тоді я зважився заради кар'єри піти на обман.

- То ти бовдур, Вітю! - тепер я не питаю, а стверджую.

- Тільки заради кращого майбутнього. Ну, міг же я помилитися разок?

Мені навіть сказати на це нічого…

Стає шкода його начальницю Кіру. Так, вона груба, схожа на коня, але теж хоче взаємного кохання.

І нехай я не краще за Вітю, теж ось обманюю Бєльських. Але не граюся на почуттях Кирила, адже у нас договір. Навіть Бєльський не додумався, таким чином, мене провести. А він міг, взяв би та прикинувся милим, добрим і лагідним. Отримав би своє і кинув потім.

- Знаєш, я не хочу повертатися до тебе після Кіри. От з нею і одружуйся, і терпи її чудовий характер. Може, тоді перестанеш бути вічно ниючим невдахою.

Стільки всього б хотілося додати або, простіше кажучи, добити колишнього.

Але я думаю чомусь більше про боса. Навіть про його двоюрідного брата і то згадується частіше, ніж про колишнього невдаху. Багато страждань він мені приніс, а хорошого... чи було воно? З моєю фантазією я вигадувала казку сама, підміняючи частково реальність.

- І тобі мене зовсім не шкода? Знаєш, яка Кіра стервозна? Вона нещодавно накинулася з кулаками на водія, потім у ресторані жбурляла келихи в офіціантів. Я вночі закривати очі боюся, раптом вона мене придушить, - скаржиться Вітя, бідний нещасний наречений.

- Не хвилюйся, не придушить. Кірі ж заміж ще за тебе виходити.

- Дякую і на цьому... - приречено зітхає. - Але краще б ти пообіцяла, що дочекаєшся мене з кабали. Тоді буде все по-іншому. Повір мені, а Бєльському точно не вір. Віко, прошу?

У дверях з'являється Кіра, злобно звужує очі і помітно, що шукає, кому треба врізати.

- Вітю, за тобою прийшли. Швидко вали звідси!

Я ховаюся під стіл, поки скажена коняка не засікла. Вітя встигає мені дати обіцянку, що незабаром ми знову зустрінемось і зможемо провести удвох багато часу. Втікає до того, як я посилаю його з обіцянками у дідькову дупу.

Чесно кажучи, я мріяла побачити розчавленим колишнього хлопця. Почути, що я краще за Кіру, що тільки зі мною йому добре.

І о-ось... почула. Порожнеча, огида та розчарування. Не чіпляють мене більше його солодкі слівця і ниття. Немає бажання бігати з хусточкою та нескінченно підтримувати, аби Вітечка не розкисав. Після вихідних у Бєльських він для мене, немов випав з минулого, далекого життя. У теперішньому часі є справи важливіші його невпевнених виправдань.

Кирилу нічого не розповідала, повернулась та відволіклася на роботу. Сподіваюся, Вітя зрозумів, що я категорично налаштована. Ніяких йому: Віко, ти поки погуляй, почекай, я тут заради кар'єри зіграю у весілля з начальницею, а потім і тебе буду робити щасливою. Пішов він!

- Хм-м... щось ти підозріло подобрішала, Вікторіє. Не обурюєшся, не випускаєш колючки. Захворіла, чи що? - у ліфті до мене чіпляється Кирило, підбираючись все ближче і ближче.

- Ні, просто подумала, що у мене дуже гарний бос. А фіктивний наречений взагалі найкращий.

Після спілкування з Вітею такі висновки зробила…

Кирило здивовано струшує головою, плечі розправляє.

- Тут і посперечатися нема з чим, розумію. Як же тобі зі мною пощастило. Настільки, що піднімешся до мене і зробиш масаж? - хитро додає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно