Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 72

Помітивши, як Його Високість дивиться на мене, одягнену в його шовкову сорочку, подумала, що це, звичайно, дуже мило, розгулювати в його одязі, але мені потрібна і жіноча. Тільки принц, здається, про це навіть не замислюється.

- Тобі нічим не загрожує, - відповів Асгард. – Просто будь обережна, не довіряй нікому. Я не зможу завжди бути поряд.

- Щоб вам було спокійніше, можна приставити до мене Ваньку в охорону, - заявила авторитетно, засовуючи до рота гарний кус соковитого та надзвичайно смачного м'яса. Прикрила очі ненадовго від задоволення. Насолодившись стравою, продовжила. - Не дивіться, що він веде себе, як дитина, насправді братик дуже відповідальний.

- Так і зробимо, - погодився Дракон, з цікавістю спостерігаючи за мною.

А потім теж узяв шматочок м'ясної страви і почав жувати, мабуть, намагаючись зрозуміти, чому в мене такий блаженний вираз обличчя. Це було забавно. Для принца я ніби інопланетянин, якого вивчає Його Високість з величезним інтересом.

Добре пообідавши, ми вирішили прогулятися садом. Проводити весь час у ліжку приємно, але іноді треба і вибиратися. Але перед нами постала проблема мого вбрання. Я була не проти піти в його сорочці та штанях, але принц геть-чисто забракував такий костюм. Довелося чекати, коли прислуга принесе потрібний одяг після того, як принц віддав відповідний наказ.

Щоправда, спрацювали оперативно. Тільки одні слуги встигли прибрати зі столу, як інші вже вносили купу суконь і все необхідне для них.

Асгард ненадовго вийшов, давши мені можливість самій вибрати вбрання.

Одягнутися мені допомогла молоденька дівчинка, років п'ятнадцяти.Незважаючи на юний вік, вона досить спритно впоралася з усім і навіть допомогла зробити зачіску, але мені все ж таки не вистачало моєї Мірани і її веселої балаканини.

Потрібно буде поговорити з Його Високістю, може, є можливість повернути мені віддану служницю.

По саду ми гуляли довго, аж до сутінків. Принц, здавалося, намагався заповнити весь час, коли не міг бути поряд. Ми говорили про все, будували плани, як зовсім нормальні люди, цілувалися, забравшись у темну, порослу густим чагарником територію, сховавшись від цікавих очей. Поводилися, як звичайна закохана парочка, я на якийсь час забула про всі перешкоди, які чекають нас на шляху, про дивні сни і попередження.

Коли на небі вже зійшов місяць, неквапливо повернулися назад.

В особняку панувала тиша. Піднялися сходами до кімнати принца, але пройшли повз, зупинившись біля сусідніх дверей.

- Це твоя кімната, - доніс до мене Його високість, а після невеликої паузи, в яку я не встигла навіть подякувати, додав. – Але ти туди сьогодні не потрапиш.

Я засміялася. Він поводився, як хлопчик, який дорвався до солодощів, які йому все життя забороняли.

- Ваша Високість, чи можна мені хоча б оглянути свою опочивальню? - запитала, заглядаючи йому в очі. -Переодягнуся і приєднаюся до вас за вечерею.

- Добре, - кивнув він велично, як і належить представнику королівської крові.

Мені теж розлучатися з ним не хотілося навіть ненадовго, ця залежність починала лякати, тому зібравшись, я рішуче відчинила двері до своїх покоїв. Його Високість попрямував до себе.

У кімнаті горіли свічки, попередньо залишені прислугою. Обстановка була скромною, і майже не відрізнялася від такої, як у принца. Не любить Дракон зайвої розкоші, у чому я з ним цілком згодна.

На столі стояв великий букет квітів, приємно мене здивувавши. Ніколи не помічала за ним романтизму, мабуть, я помилялася.

Підійшовши до столу, зібралася взяти до рук і вдихнути аромат квітів. Нахилилася, залишилося лише зробити вдих, як від дверей почувся крик:

- Зупинися! - повільно перевела погляд. У дверях стояв Його Високість, дивлячись на мене очима сповненими жаху. – Не дихай! Не рухайся!

Наказав коротко, і за три кроки наблизившись до мене, відштовхнув від букета. Потім схопив за руки та оглянув долоні.

- Ти не торкалася квітів? - спитав з такою тривогою, що вона і мені передалася.

- Ні, - схвильовано відповіла.

Полегшено видихнувши, принц притиснув мене до грудей.

- Я ледве не збожеволів, побачивши тебе над цим букетом, - промовив ледве чутно. – Ці квіти отруйні. Достатньо одного вдиху і людину чекає болісна смерть.

Якийсь час ми стояли, обнявшись. Я притулилася вухом до його грудей і слухала стукіт серця. Воно потихеньку заспокоювалося і входило у звичний ритм. Здається, принц злякався більше за мене, я не встигла оцінити ступеня небезпеки, так швидко все сталося.

Страшно подумати, що було б, якби Асгард не надумав зненацька зайти до мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно