Читати книгу - "Найдовша ніч Президента. Лягти!!! Суд іде…"

Лейтенант простежив за строкатим метеликом, що сів на лівий погон Золотокрильцева і замовк. Розмову закінчено.

Ліза – помічниця судді Лаврентьєва, тричі приїздила до Бережані після арешту. Приїздила пізно вночі, по-злодійському, щоб нікому не потрапити на очі. Забирала свій одяг, документи, вимикала газ та електрику. Її бачив тільки пес Месник, але він облесно вимахував хвостярою, даючи зрозуміти, що ніхто інший про це не знатиме, а він, Месник, нікому не гавкне.

Вона жила у таємній квартирі в Києві, на Троєщині, куди її поселив Ростик. До початку процесу він шість разів приїздив до неї, нашвидку трахав, і з підскоком одягаючи штани та футболку, біг до своєї Михайлини. Але з початком суду він навіть не телефонував, лиш двічі присилав посильного з конвертом грошей. Невеликих (порівняно з тими, які вони заробляли в Бережані на в’язнях), навіть мізерних: на хліб, молоко, варену ковбасу, каву, жіночі прокладки. Та, найголовніше, знала, що Ростик не бреше – її не садитимуть. Ії персона нікого не цікавить.

Вона, бережанська провінціалка, легка у спілкуванні, по-простецькому хтива, криклива у сексі (з даішником у них був окремий будинок, і вони не комплексували, зливаючись у неконтрольованій пристрасті), важко переживала усамітнення в київській однокімнатній квартирці по вулиці якогось партизана Сабурова на двадцять першому поверсі, звідки ближче до неба, як до землі. Але тут вона була не за ґратами, не поруч із Янакондою, а таки на волі. Це організував Ростик. Ростик, який веде найскладнішу судову справу в Україні. Який втягнув мене в кримінал із визволенням в’язнів, але й не дав репрам[123] познущатися наді мною, зґвалтувати, запроторити до тюряги.

Ліза мала достатньо самотності, щоб обдумати ситуацію, в яку потрапила. Від мами мала міцний селянський розум, уміння прораховувати наступні кроки. Від батька – уміння вчасно осадити емоції, взяти коротку паузу, а тоді приймати рішення. І то, якщо це треба робити притьмом.

Пропозицію Ростика про операцію «Тюрма-воля» вона прийняла після того, коли вони вже понад місяць штрикалися в Лізиній половині хати. У приступі інтимніх емоцій, після по-кролячому швидкого злягання, Ростик відкрив схему звільнення в’язнів через місцевий суд, назвав суму її особистого наварчику – і вона, взявши тиждень на роздуми, тихо, дуже нерішуче, але погодилася.

А позавчора зателефонувала сестра з Бережані і, затинаючись, ковтаючи закінчення слів, розповіла, що вся бережанська громада клекоче, як рибальська юшка на багатті: Золотокрильця вигнали з начальника тюрми, він набухався у «Бережанській січі» і напашталакав на тебе і суддю таке, шо боюсь телефоном казать… мама з села дзвонила. Знає. Плаче. Чи ти жива?

Тепер, цілоденно ганяючи і ловлячи оком телевізійні канали, Ліза починала розуміти, куди затягли Роста і її. Він виконує страшне завдання проти Улюблениці Бережані. Знає, як її люблять бережанці, як обвішують квартири, кабінети, торгові генделики її портретами, знає, як вони за неї голосували. Сам він захоплювався Яною. Агітував і голосував за неї. Іноді, під час грання, він нервово підморгував і шепотів, що я схожа на Яну станом, фігурою і поставою. Я навіть ревнувала його до неї, так він шальоно захоплювався.

І раптом…

Хіба він не тямить, що йому до Бережані – зась. Його тут розпатрошать. Хіба ж він не петрає, що його Теклівка – замінована. Що завтра поміняється хазарська влада і судитимуть його. Богу дякувати, що я до цього не причетна. Лиш човникувала.[124] Нал передавала. Але не я їм скостювала термін, а він. Була секретуткою, лишень папери носила… Ментяра, бик Болотокрильцев[125] заклав нас… І сам поплатився. Збитий льотчик. Гівнокрильцев.

Лізина провінційна душа рвалася надвоє. Лавруша виконує волю влади і Хазара. Запроторить Яну на скільки скажуть. І тому Ростикові все простять. А він за мене попросить. Я ж не винна, лиш бакси переносила. Мусила. То хай Яна вибачає…

Однак Ліза, згадавши Улюбленицю, не могла стримуватися, і сльози вискакували з її каштаново-шоколадних очей.

Вона уявляла Яну в грубій арештантській робі, в казенних чоловічих гівнодавах.

Стоїть на перекличці у строю злодійок.

Схудла і постаріла, як сухий стручок квасолі. Характер у неї непокірний – з карцера не виходитиме. Біднесенька вона. Коли Хазар став президентом, Ростик часто говорив уголос, що вони її посадять, приберуть з політичної сцени, щоб здихатися конкурентки. А за що саме – придумають. Голосно говорив. Навіть при Гімнокрильцеву не боявся.

Тільки на двох каналах показують репортажі із суду.

Я добре знаю, як сильно психує Лавруша, якщо в нього сіпаються повіки. Брови аж підстрибують. Ніби хочуть заховатися у чуприні.

Виходила до магазину: що тільки люди не говорять про суд над Яною і про найнятого Хазаром суддю. Не дослухала. Втекла, нічого не купивши. Здавалося, що всі впізнають її – спільницю судді Лаврентьєва.

Автобус із чорнобильцями та афганцями з Бережані, яких позбавили пільг, від’їздить завтра вдосвіта до столиці. Попередили всіх, а хто прийде, а хто поїде – побачимо. Налаштовані рішуче. Навіть із окільних сіл приєдналися чорнобильські переселенці. Їх тут багато. Спершу місцеві їх не любили: приїхали, бач’, на все готове, цегляна храмина