Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"

Штірліц. Щоб проводити операцію, мені треба розуміти її первісний задум. Цього можна було б уникнути, якби я працював разом з цілою групою, коли кожен приносить шефу щось своє і з цього численного матеріалу складається точна картина. Тоді мені не треба було б знати генерального завдання: я виконував би своє завдання, опрацьовував би свій вузол. На жаль, ми не маємо такої можливості.

Борман. Як ви думаєте, зрадіє Сталін, якщо дати йому можливість дізнатися про те, що західні союзники ведуть переговори не з кимось, а саме з вождем СС Гіммлером? Не з групою генералів, які хочуть капітулювати, не з покидьком Ріббентропом, що дійшов до повного морального занепаду, а з людиною, яка зможе з Німеччини зробити стальний бар'єр проти більшовизму?

Штірліц. Я думаю, Сталін не зрадіє, дізнавшись про це.

Борман. Сталін не повірить, коли йому про це повідомлю я. А що, як про це йому повідомить ворог націонал-соціалізму? Наприклад, ваш пастор? Або хтось іще…

Штірліц. Очевидно, кандидатури слід погодити з Мюллером. Він може підібрати і влаштувати втечу достойній людині.

Борман. Мюллер весь час старається зробити мені люб'язність.

Штірліц. Як мені відомо, його становище надзвичайно складне: він не може грати ва-банк, як я, — він надто помітна постать. І потім, він безпосередньо підлягає Гіммлеру. Коли зрозуміти цю складність, я думаю, ви погодитесь, що ніхто інший, крім нього, не виконає цього завдання, звичайно, в тому разі, якщо він відчує вашу підтримку.

Борман. Так, так… Про це — потім. Це — деталь. Про головне: ваше завдання — не зривати переговорів, а допомагати переговорам. Ваше завдання — не затушовувати зв'язок бернських змовників з Гіммлером, а виявляти цей зв'язок. Виявляти в такій мірі, щоб скомпрометувати ним Гіммлера в очах фюрера, Даллеса — в очах Сталіна, Вольфа — в очах Гіммлера.

Штірліц. Коли мені потрібна буде практична допомога, з ким мені можна підтримувати контакт?

Борман. Виконуйте всі накази Шелленберга, це — запорука успіху. Не обминайте посольство, це їх буде дратувати: радник по партії знатиме про вас…

Штірліц. Я розумію. Але, можливо, мені потрібна буде допомога проти Шелленберга. Цю допомогу мені може надати тільки одна людина — Мюллер. В якій мірі я можу спиратися на нього?

Борман. Я не дуже вірю занадто відданим людям. Я люблю мовчунів…»

У цей час задзвонив телефон. Штірліц помітив, як Мюллер здригнувся.

— Пробачте, обергрупенфюрер, — сказав він і зняв трубку: — Штірліц… — І він почув у трубці голос Кет…

— Це я, — сказала вона. — Я…

— Так! — відповів Штірліц. — Слухаю, партайгеносе. Де вас чекати?

— Це я, — повторила Кет.

— Як краще під'їхати? — знову, допомагаючи їй, сказав Штірліц і показав Мюллеру пальцем на диктофон, — мовляв, Борман.

— Я в метро… Я в поліції…

— Як? Розумію. Слухаю вас. Куди мені під'їхати?

— Я зайшла подзвонити в метро..

— Де це?

Він вислухав адресу, яку назвала Кет, потім ще раз повторив «Так, партайгеносе», — і поклав трубку. Часу для роздумів не було Якщо його телефон все ще прослухували, то дані Мюллер одержить лише вранці. Хоча, наімовірніше, Мюллер зняв прослухування він дуже багато сказав Штірліцу, щоб боятися його. Там видно буде, що робити далі. Головне — вивезти Кет. Він уже знає чимало все інше можна додумати. Тепер — Кет.

Вона обережно поклала трубку і взяла свій берет, яким накрила те місце на столі, де під склом лежало її фото. Шуцман, як і досі, не дивився на неї. Вона йшла до дверей, мов нежива, боячись окрику за спиною. Але люди з гестапо повідомили поліцію, що хапати треба жінку молоду, двадцяти п'яти років, з дитиною на руках. А це була сива жінка років сорока, і дітей у неї на руках не було, а те, що очі схожі, — то скільки таких схожих очей на світі?

— Може, ви почекаєте мене, обергрупенфюрер?

— А Шольц побіжить доповідати Гіммлеру, що я був відсутній протягом трьох годин? У зв'язку з чим цей дзвінок? Ви не казали мені про те, що він має дзвонити…

— Ви чули — він просив негайно приїхати…

— Зразу після розмови з ним — до мене.

— Ви вважаєте, що Шольц працює проти вас?

— Боюся, що почав. Він дурень, я завжди тримав справних і дурних секретарів. Але виявляється, вони хороші в дні перемог, а на грані краху вони починають метатися, намагаючись урятувати себе. Дурний, він думає, що я хочу загинути героєм… А рейхсфюрер хороший: він так конспірує свої пошуки миру, що навіть мій Шольц зміг зрозуміти це… Шольца не буде: чергує якийсь фанатичний хлопчик — він ще й вірші пише…

Через півгодини Штірліц посадив у машину Кет. Ще півгодини він метався по місту, спостерігаючи, чи нема за ним хвоста, і слухав Кет, яка плакала й розповідала йому про те, що сталося з нею сьогодні. Слухаючи її, він намагався розгадати, чи було це дивовижне визволення причетне до диявольської гри Мюллера, чи стався той випадок, який відомий кожному розвідникові і який буває тільки раз у житті.

Він метався по місту, потім поїхав по дорогах навколо Берліна. В машині було тепло, Кет сиділа поряд, діти спали в неї на колінах, а Штірліц все ще роздумував: «Якщо я попадусь тепер, коли Мюллер усе-таки одержить дані про розмову з жінкою, а не з Борманом, я провалю все. І в мене не буде змоги зірвати гру Гиммлера в Берні. А це прикро, бо я зараз близько до цілі».

Штірліц загальмував біля дорожнього покажчика: до Рубінер-каналу було три кілометри. Звідси можна добратися до Бабельсберга через Потсдам.

«Ні, — вирішив Штірліц. — Судячи з того, як переставлені місцями чашки на кухні, вдень у мене сиділи люди Мюллера. Хто знає, може, — для моєї ж «безпеки» — вони повернуться туди за вказівкою Мюллера, особливо після цього дзвінка».

— Дівчинко, — сказав він, різко загальмувавши, — перебирайся назад.

— А що сталося?

— Нічого не сталося. Все гаразд, маленька. Тепер усе в повному порядку. Тепер ми з тобою переможці. Ні? Запни вікна синіми шторками й спи. Пічку я не вимикатиму. Я замкну тебе — в моїй машині тебе ніхто не чіпатиме.

— А куди ми їдемо?

— Недалеко, — відповів Штірліц. — Не дуже далеко. Спи спокійно. Тобі треба виспатись: завтра буде дуже багато клопоту й хвилювань…

— Яких хвилювань? — спитала Кет, умощуючись зручніше на задньому сидінні.

— Приємних, — відповів Штірліц і подумав: «З нею буде дуже важко. В неї шок, і в цьому її винуватити