Читати книгу - "Сімнадцять спалахів весни"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Він зупинив машину за три будинки від особняка Вальтера Шелленберга.
«Хоч би він був дома, — повторював, як заклинання, Штірліц, — хоч би не поїхав до Гіммлера в Науен чи в Хохенліхен до Гебхардта, хоч би він був дома».
Шелленберг був дома.
— Бригадефюрер, — почав Штірліц, не роздягаючись. Він присів на краєчок стільця навпроти Шелленберга, який був у теплому халаті й капцях, надітих на босу ногу. Штірліц помітив — зовсім мимоволі, — яка в нього ніжна матова шкіра на щиколотках. — Мюллер щось знає про місію Вольфа в Швейцарії.
— Ви збожеволіли, — сказав Шелленберг, — цього не може бути…
— Мюллер запропонував мені на нього працювати.
— А чому це Мюллер запропонував саме вам?
— Мабуть, його люди вийшли на пастора; це наш порятунок, і я повинен їхати в Берн. Я вестиму пастора, а ви маєте дезавуювати Вольфа.
— Їдьте в Берн, негайно…
— А документи? Чи скористатися «вікном»?
— Це безглуздо. Вас схоплять швейцарські контррозвідники, їм треба вислужуватись перед американцями й червоними в кінці бійки. Ні, їдьте до нас і виберіть собі надійні документи. Я подзвоню.
— Не треба. Напишіть.
— У вас є перо?
— Краще, коли ви зробите це своїм.
Шелленберг потер обличчя долонями й сказав, примусивши себе засміятись:
— Я ще не прокинувся — ось у чому річ.
14.3.1945 (06 годин 32 хвилини)
Штірліц гнав машину до кордону, маючи в кишені два паспорти: на себе і на свою дружину фрау Інгрід фон Кірштайн.
Коли прикордонний шлагбаум Німеччини залишився позаду, він обернувся до Кет і сказав:
— Ну от, дівчинко. Вважай, тепер усе.
Тут, у Швейцарії, небо було ясне й високе. За кілька десятків метрів за спиною небо було таке ж бездонне, і так само в ньому вгадувався розмитий ранковим світлом жовтий диск місяця і так само в цьому жовто-блакитному небі мерзли жайворонки, і так само воно було прекрасне — але це було небо Німеччини, де кожної хвилини могли з'явитися білі, сліпучо-яскраві літаки союзників, і від них кожної секунди могли відділитися бомби, і бомби ці, що несли смерть землі, в першу мить — у променях сонця — здавалися б алюмінієво-білими, і здавалося б тим, хто, затаївшись на землі, стежив за ними, що падають вони точно в перенісся і потім лише зникають перед тим, як піднятися фонтаном чорної весняної придорожньої багнюки, бо швидкість, надана їм смертоносною масою, виривала їх з поля зору людського ока — поки ще живого, але вже безпомічного, приреченого…
Штірліц гнав машину в Берн. Проїжджаючи через невеличке містечко, він загальмував біля світлофора: мимо йшли діти й жували бутерброди. Кет заплакала.
— Чого ти? — спитав Штірліц.
— Нічого, — відповіла вона, — просто я побачила мир, а він його вже ніколи не побачить…
— Зате для маленького все страшне тепер кінчилося, — повторив Штірліц, — і для дівчинки також…
Йому хотілося сказати Кет щось дуже ніжне й тихе, він не знав, як оте, що переповнювало його душу, вимовити словами. Він не раз говорив ніжні, тихі, трепетні слова в думках Сашеньці… Невимовлене слово, яке не облишає тебе, мусить стати віршем або вмерти, перетворившись на погаслий, внутрішній, повсякчас відчутний вантаж.
— Треба думати тільки про майбутнє, — озвався Штірліц і одразу ж зрозумів, яку незграбну й зовсім непотрібну фразу він сказав.
— Без минулого нема майбутнього, — відповіла Кет і витерла очі, — пробач мені… Я знаю, це важко — втішати жінку, яка плаче…
— Нічого… Плач… Головне, тепер усе для нас кінчилось, усе — позаду…
Благі наміри
Він помилився. Зустрівшись у Берні з пастором Шлагом, він зрозумів, що нічого ще не кінчилося. Навпаки, він розумів: усе ще тільки починається. Він зрозумів це, познайомившись з записом розмови, що відбулася між Даллесом і агентом СС Гогенлое. Цей запис пастор роздобув через людей колишнього канцлера Брюнінга. Вороги розмовляли, як друзі, і увагу свою вони зосередили, зокрема, на «російській небезпеці».
«Алексу. На додаток до відправлених матеріалів про переговори Даллес — Вольф.
Надсилаючи при цьому копію бесіди Даллеса з полковником СС князем Гогенлое, вважаю за необхідне висловити такі міркування:
1. Як мені здається, Даллес не інформує повністю свій уряд про контакти з СС. Мабуть, він інформує свій уряд про контакти з «противниками» Гітлера. До таких ні Гогенлое, ні Вольф не належать.
2. Рузвельт не раз заявляв про те, що мета Америки, як і всіх учасників антигітлерівської коаліції, — беззастережна капітуляція Німеччини. Однак Даллес, як це видно з запису розмови, говорив про компроміс, навіть про збереження окремих інститутів гітлеризму.
3. Будь-яка коаліція передбачає чесність учасників союзу в ставленні одного до одного. Якщо припустити на хвилинку, що Даллес промацував німців, ведучи такого роду бесіду, я змушений спростувати сам себе, бо кожному розвідникові буде очевидна вигода німців і програш Даллеса: тобто німці ді зналися більше про позицію Америки, ніж Даллес про позиції й наміри Гітлера
4. Я ще допускаю думку, що розвідник Даллес почав «провокацію» з німцями. Але в швейцарській пресі його відкрито називають особистим представником президента. Чи може таке бути, щоб «провокацію» організувала людина, яка є особистим представником Рузвельта?
Висновок: або певні кола Заходу почали вести подвійну гру, або Даллес близький до зради інтересів США як одного з членів антигітлерівської коаліції
Рекомендація: необхідно натякнути союзникам, що наша сторона інформована про переговори, які відбуваються в Швейцарії. Сподіваюсь найближчим часом передати через налагоджений зв'язок нові деталі розмов, які мають тут місце між Вольфом і Даллесом. Однак я б не вважав це розмовами в тому плані, який відомий дипломатії. Я б назвав це сепаратними переговорами. Ситуація склалася критична і необхідні негайні заходи, які дадуть змогу врятувати антигітлерівську коаліцію від провокацій, можливо, зрештою, двосторонніх. Юстас»
Після того як це екстрене донесення Штірліц надіслав у Центр, він поїхав на озеро — в тишу й самотність. Йому було зараз, як ніколи, кепсько; він відчував себе спустошеним, обібраним.
Він пам'ятав, як страшно він пережив у сорок першому році 22 червня — весь той день, поки мовчав Лондон. І він пам'ятав, як йому легко стало на душі, коли він почув промову Черчілля.
Незважаючи на найтяжчі випробування, які випали на долю Батьківщини влітку сорок першого року, Штірліц був переконаний, причому зовсім не фанатично. а логічно вивірено, в тому, що перемога — хоч яким би трудним був шлях до неї — неминуча. Жодна держава не витримувала війни на два фронти.
Послідовність мети — головна риса генія, дії якого підкорені логіці. А безконтрольна маніакальність фюрера, що жив у світі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сімнадцять спалахів весни», після закриття браузера.