Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Справжня магія полягає не у заклинаннях,

а в терпінні, старанності й тихій впевненості,

що навіть найскладніше зілля колись

стане досконалим.

Я стояла перед великим мідним котлом, витираючи руки об фартух. На столі були акуратно розкладені інгредієнти, а поруч лежала стара книга із пожовтілими сторінками, в якій було записано рецепт. Зілля Сходження Долини — одне з найскладніших, спроби створити його часто закінчуються провалом. Але сьогодні я була впевнена у своїх силах… ну, майже.

Я уважно відміряла рівно 200 мл джерельної води. Вода, як писали, мала бути чистою, як ранковий іній, і я перевірила її аромат — легкий, із нотками прохолоди. Виливши її в котел, я зробила перший вдих: кімната наповнилася відчуттям свіжості.

Наступним був відмочений капелюшок мухомора. Я замочувала його годину у мисці з джерельною водою, як веліла інструкція. Капелюшок, пахучий легким землистим ароматом, ліг у котел плавно, наче ледь доторкнувся до поверхні води.

Далі пішов сік Лораніса. Відчинивши кришечку флакона, я відчула гіркувато-солодкий запах. Кілька крапель соку впали у воду, і рідина почала легенько мерехтіти.

— Ого, Корі, ти точно знаєш, що робиш? — пробурмотіла я собі під ніс, нервово стискаючи пляшечку.

Порошок листя Адіанту додав легкий аромат свіжоскошеної трави, а тонко нарізаний корінь Арктелії — трохи терпкуватого запаху кори. Коли я додала пелюстки Лантісса, повітря наповнилося ароматом квітучого саду.

Я взяла ложечку з білого дерева, яка, за легендою, могла зберігати магічну енергію. Почала помішувати: дев’ять обертів за годинниковою стрілкою, дев’ять — проти. У цей момент здавалося, що кімната завмерла, і навіть руни під котлом засвітилися яскравіше.

Крапля крові Саламандри викликала в мені тривогу. Вона лягла на поверхню варива, і воно загусло на кілька секунд, змінюючи свій колір на насичено-золотий. Я обережно всипала пилок Нічної Гліцинії, і запах став солодким, мов вечірній квітковий туман.

Наступним йшли сльози Ірису. Вони текли густо, мов рідкий бурштин, створюючи на поверхні тонку плівку. Мед із крилатого вулика, придбаний на ринку, додавав густини та нотки ледь відчутної солодкості. Я не могла стримати посмішку: навіть це крихітне досягнення здавалося перемогою.

Залишався лише порошок із Драконової Лілії. Я всипала його повільно, боячись, що він не розчиниться. Вариво затремтіло, і я вже подумала, що все пішло не так, але воно почало змінювати колір — світло-блакитний, як небесна гладь на світанку.

— Я зробила це… — видихнула.

Після останнього помішування я відчула запах свіжості й легкості, ніби стояла серед гірського потоку. Це був знак, що зілля готове.

Я перелила вариво у флакон із затемненого кришталю, загорнула його в тонку білу тканину й заховала під нижній ящик, де не було місячного світла, адже рецепт наголошував: “13 ночей у тіні неповного місяця”.

— Залишилося тільки щоночі міняти тканину… — пробурмотіла я, погладжуючи флакон.

Я відчула дивний спокій. Це зілля було складним, але тепер я знала, що зможу. І хоч Кассандр не бачив, як я це зробила, я б дуже хотіла почути його похвалу.

Тепер залишалося лише чекати, і через два тижні я знову буду вдома. А до того часу… сподіваюся, що ніхто не знайде цей флакон.