Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Розділ 22

Іноді, щоб знайти своє місце,

потрібно загубитися.

 

 

Літо добігало кінця. Азар, маленьке лисеня, став частиною мого буденного життя, швидко освоївшись у домі Кассандра. Він навчився знаходити мою спальню й без докорів совісті займав найзручніше крісло у вітальні, яке колись було улюбленим місцем самого зіллєвара. Я усміхнулася, згадавши, як Касс одного разу спробував вигнати Азара, але малий нахабно розтягнувся ще ширше, випромінюючи повну зневагу до авторитету господаря дому.

Останні два тижні я старанно уникала Кассандра. Навіть під час роботи в крамниці я воліла не надто багато спілкуватися з Вельмором, хоча його спокій і тепла усмішка трохи заспокоювали. Я двічі відмовилася від прогулянок ринком із Офелією, і коли вчора зайшла в «Котельню» до Найтвіллів, то відчула гірке розуміння: у моєму світі не буде такої затишної пекарні, не буде чудасій, наповнених магією, і навіть запахів таких не буде.

Проте я намагалася переконати себе, що в Кембриджі також є прекрасні місця. Цього разу я приділю більше часу розвагам, зустрічам із друзями і, можливо, навіть спробую нарешті знайти себе. Я хотіла додому. Ця думка, мов вогник у темряві, тримала мене на ногах, не даючи впасти.

Чи буде Кассандр мене шукати? Напевно, так. Але я вже знайшла спосіб вирішити цю проблему.

Сьогодні Аларія святкувала Золотистий день. Я не вникала у значення цього свята, адже була зайнята важливішими справами. Ще вчора я зібрала всі необхідні інгредієнти для настійки Забуття.

У невеликому казані вода, настояна під місячним світлом, почала повільно закипати. Я додала листок нічної вербени, залишивши його настоюватися на три хвилини.

Наступний крок був найважчим: я взяла срібний ніж із тонким візерунком і, зціпивши зуби, зробила невеликий надріз на вказівному пальці. Теплий біль пройшовся рукою, коли крапля крові впала в казан.

Вода зашипіла, випускаючи тонку хмаринку пари, яка мала солодко-гіркий аромат. Додавши сік місячної квітки, щіпку подрібненої кори чорної верби й пелюстки рожевої чайної троянди, я спостерігала, як відвар набував прозорості, ніби сам вирішив приховати свою магічну суть. Через десять хвилин я перелила настійку в невеликий скляний флакон.

Тримаючи його в руках, я ще раз прочитала застереження з рецепта:

Настійка працює лише на одну особу за один раз. Не використовуйте для забуття магічно сильних осіб — це може спричинити розумову дезорієнтацію. Повторне вживання настійки для забуття тієї ж особи може мати непередбачувані наслідки.

Заховавши флакон у кишеню джинсів, я видихнула й присіла, щоб дістати з-під ящика зілля Сходження. Його я сховала у внутрішню кишеню куртки й защіпнула блискавку.

Пора було йти на сніданок. Вийшовши з теплиці, я побачила в небі зграю жовтих птахів. Їхні крила сяяли, як великі промінчики, а політ був спокійним і граційним, наче вони пливли в повітрі. Сонячні жар-птиці. Тільки-но ця думка промайнула в моїй голові, мітка на руці запекла. Спочатку не сильно, але знайомий біль швидко набирав обертів.

Я поспішила в будинок. На кухні Нола готувала сніданок, а Азар, скрутившись калачиком, солодко спав у вітальні.

— Доброго ранку, Корделія, — привітався Кассандр, сідаючи за стіл.

Він був одягнений у темно-синю, майже чорну сорочку, застебнуту до самого верху, і штани в тон. Його каштанове волосся було акуратно зачесане, а окуляри в чорній оправі надавали йому звичного суворого вигляду.

— Доброго, — відповіла я, беручи в Ноли глечик із соком.

Наливаючи сік у склянки, я відчула, як моя рука тремтить. Касс уважно спостерігав за мною, його темно-сині очі були сповнені недовіри. Я змусила себе посміхнутися, намагаючись приховати нервозність.

Коли чаклун підняв склянку й зробив два ковтки, я різко вийшла з кухні й побігла у вітальню. Невже спрацювало?

— Будь чемним, — прошепотіла я Азару, гладячи його м’яке хутро. — Слухатимешся, і Касс тебе залишить тут.

Лисеня позіхнуло й ще сильніше вмостилося в кріслі. Я швидко поправила ремінець годинника на руці, щоб він не тиснув на мітку, яка пекла нестерпно.

Оглянувши востаннє вітальню, я вибігла з будинку. Думок було багато, але я проганяла їх. Десь глибоко розуміння, що Кассандр забув мене легко ранило, але він викрадач, це не повинно зачіпати мене.

Швидкість, із якою я бігла до арки веселки, була шаленою. Моє дихання збилося, але я зупинилася лише тоді, коли побачила Роану й Гвен.

Роана виглядала бездоганно, як завжди: її темне волосся було зібране в елегантну зачіску, прикрашену срібними шпильками у формі півмісяців. Вона була одягнена в темно-зелену сукню з високим коміром і довгими рукавами, які розширювалися до зап’ясть, створюючи враження стародавнього королівського вбрання.

Гвен ж мала контрастний вигляд. Її світле волосся було розкуйовджене, а легка сукня кольору персика мала вигляд, ніби її зібрали нашвидкуруч. Вона стояла поруч із Роаною, але виглядала менш впевнено.

— Так, так. Привіт, Корі, — холодно сказала Роана, її яскраво-блакитні очі блищали зловісним світлом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍