Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Щось цікаве побачив?
— Як запорожці... турецьку галеру... на абордаж... брали...
Мене вже трохи відпустило, але язик все ще ледь ворушився.
— Теж дивина, — зневажливо махнув козак. — Таких історій я тобі і сам скільки хочеш розповім. А Тіпун — якщо вмовиш, то і втричі більше. Було б кому слухати. Лягай, краще поруч зі своєю симпатією, грійтесь та спіть. Я вже відпочив, покараулю...
* * *
— Вставайте, лежні. Судний день проспите... тіпун мені на язик. Сонце вже ось-ось зійде. Скільки можна боки м’яти?
Гарне питання. Відверто кажучи, з тієї самої ночі, як ступив з балкона на шостому поверсі прямо в степ широкий, світ привільний... початку сімнадцятого століття, я перший раз по-справжньому виспався. Не здригаючись і не зриваючись при кожному шереху. Може, тому що місце тут таке — надійне, немов фортеця. А може, тому що навколо відпочивало декілька дюжин міцних, озброєних людей, які вважають мене своїм. Готових прийняти на себе частину небезпеки. А всім відомо, що біда, розділена з товаришами — це всього лише шмат біди.
Напевно, саме це відчуття захищеності і змушує втікачів та різних ізгоїв збиватися у ватаги та братства і приносити присяги на кшталт знаменитої піратської «Свобода або смерть!» Тому що прав поет: «Одинак дурниця, одинак — нуль... Один, навіть найповажніший, не підніме звичайну п’ятидюймову колоду. Тим паче — будинок п'ятиповерховий»
Поки ми спали, Тіпун роздобув два об'ємних тюки, що важили разом не більш пуда. На які, поважно взявшись у боки, наче справді був господарем, вказав нам з Василем.
— Ось наш дозвіл на вхід у місто. Чорнота хотів ще провідника дати, але я відмовився.
— Добре... — схвалив Полупуд. З моєї розповіді він знав про укладену керманичем та «рибалкою» угоду. — Боятися нам нічого, але що знає більше двох — те відомо і свині. Потопали?
Ніхто не заперечував. Василь підхопив один тюк, мені — відповідно, дістався другий, і ми покарабкалися вгору вузькою, звивистою стежкою. Іншого способу піднятися, якщо Бог не дав крилець, тут не було.
— Постривай, Семене!
Ми вже піднялися майже на половину схилу, коли Тіпуна покликали знизу.
— Стривай, Семене... Я з вами.
Вночі я не дуже добре розгледів Чорноту, але голос упізнав. Ватажок контрабандистів заклично махав руками і хутко йшов до нас.
— От нав'язався на нашу голову, — невдоволено сплюнув керманич, а голосніше додав: — Варто було турбуватися, тіпун мені на язик?.. Не заблукаємо, напевно.
Днем Чорнота виглядав ще респектабельніше. Дорогий жупан, багатий кунтуш. Нова смушева шапка, з шовковим верхом. Широкий пояс утримував шаблю і пістоль, а руків’я зброї навіть здаля поблискували дорогими окладами.
— Звичайно-звичайно... — погодився він з Тіпуном. — Але у мене несподівано одне діло з’явилося. Таке, що самому треба. Нікому іншому не доручиш. І потім, я ж не обманював, що заплачу. А який купець ціну не розвідає, перш ніж свою оголосити?
— Це ти до того ведеш, що я міг обдурити? — насупився кормщик.
Ой, ой... Щось Семен занадто болісно реагує. Навіть не на звинувачення, а всього лише на натяк про таку можливість! У роль увійшов, чи у нашого керманича все-таки є пляма на репутації. От через те, як говоритися, і шапка на злодієві горить. Чи то перекіс життя секретного агента? Так би мовити, зворотна реакція? Оскільки брехати доводиться весь час, то в дрібницях він педантичний, як ніхто інший. Чи не святішим за Папу Римського бути намагається.
— Та тіпун тобі на язик... і в думках не було, — жартівливо відмахнувся Чорнота. І так ця приповідка влучно прозвучала, що розсміялися всі. Навіть Семен.
— Тоді, звичайно... Мабуть, при тобі ціни заламувати не стануть. Відповідно, і самому переплачувати не доведеться. Домовилися... Якщо, крім цього, ти нас з потрібними людьми зведеш.
— А хто вам потрібен? — поцікавився Чорнота трохи поквапніше, ніж вартувало.
Втім, всі ми тут гарні, вертимося, як в’юни на сковорідці і намагаємося один одного обхитрувати.
Тіпун переглянувся з Полупудом, немов питав поради, хоча Василь уперто вдавав глухонімого, помовчав трохи і зітхнув:
— Гаразд. Не буду темнити. Ворону потрібен той, хто добре заплатить за мушкети і вогневий припас.
— Ого! — присвиснув Чорнота. — Велика війна назріває чи що? А я тут зарився в сукно та папуші, і нічого не знаю. Цікаво...
Як сказав він про папуші, так до мене і дійшло, що саме ми з Полупудом несемо, і чому такі об’ємні тюки так мало важать. Тютюн! Сухе листя тютюну... Один з найприбутковіших товарів з тих пір, як люди почали курити. І збагнули, що справжній тютюн приємніший, ніж буркун чи горлодер. А в голові закрутилося непрошене:
«Ой, продала дівчина душу.
Та й купила козаку папушу.
Папушу за душу купила,
Бо козака вірно любила...»
— Про це не відаю. Ні король, ні султан зі мною ради не тримають, — відповів Семен. — Але, що щось затівається, того будь певен. І ще… нам потрібен кожум’яка, який може велику партію шкіри продати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.