Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"

Витонченого, облягаючого та блискучого з мене вистачило вчора, тому сьогодні я одягаю чорні джинси, світшот та спортивного типу черевики. Кидаю на себе погляд у дзеркало і задоволена результатом хапаю з вішака куртку та відчиняю двері.  

- Привіт, - зустрічає мене з посмішкою Слава опершись плечем на стіну. - Це тобі, - і перед очима з'являється букет помаранчевих троянд, що переливається від світла лампи наче полум’я.

- Вони чудові, дякую! - притуляю до себе квіти і вдихаю їх аромат, а потім підходжу до Слави і цілую, не чекаючи поки він зробить свій крок. Хоч побачення у нас і перше, та тягнути бика за хвоста я більше не збираюсь. - Зайдеш? - вказую рукою на двері пропонуючі увійти.

- Хіба що на хвилинку, бо у нас на сьогодні є деякі плани, - він відштовхується від стіни і заходить до квартири слідом за мною.

- Тут я і живу, - обертаюсь навколо в крихітній вітальні. - Тут кухня, вбиральня, кімната сусідки і моя, - по черзі вказую на двері та взута поспішаю на кухню і набираю у вазу воду, щоб поставити квіти.

- Привіт, друг Андрій, - лунає голос сусідки в ту мить, коли я повертаюсь у вітальню.

- Добро ранку, Марічко! Знайомся, це Слава, мій…

- Хлопець, - продовжує замість мене Слава. - І за сумісництвом брат Андрія, - додає посміхаючись, коли бачить як на його імені витягнулось від здивування обличчя дівчини.

- Нам час іти, - швиденько підштовхую на вихід Славу, а сама йду слідом, щоб він не бачив мою дурнувату посмішку, як реакцію на його слова.

Взявшись за руки виходимо на вулицю і рушаємо в бік припаркованої автівки.

За класикою побачень на мене таки чекає кіношка, та ще й любовна. Треба віддати Славі належне за вибір фільму, бо більше ніж мелодрами він ненавидить тільки окрошку. Мені все ж таки приємно, що він врахував мої уподобання та придбав квитки на цей фільм, а тепер мужньо має витримати всі ці соплі про кохання та зітхання.

Підготовка до перегляду фільму нас трохи роз’єднала, бо замість того, щоб обійматись та насолоджуватись миттю ми зайняті тим, що тримаємо в руках величезні кошики з попкорном та паперові стакани з содовою. 

- Ти що плачеш? - шоковано запитую, коли бачу, як блищать очі Слави в той час, як на екрані розгортається сцена зустрічі головних героїв зі зниклою собачкою. 

- Звісно що ні, - відповідає обурено, але дуже тихо. Швиденько зморгує сльози і починає активно їсти попкорн.

Цей чоловік не перестає мене дивувати. І це так мило, що його розчулила ця сцена. Переплітаю наші пальці, кладу голову йому на плече і ми продовжуємо дивитись фільм. Така його реакція означає, що якщо наші стосунки будуть розвиватись і надалі, то в майбутньому у нас в родині може з'явитися мохната собачка, про яку я так мрію з дитинства. А де собачка там і котик, тому я вирішую не перешкоджати своїм фантазіям стосовно нашого майбутнього і подумки починаю згадувати всі породи собак, які колись мені подобались.