Читати книгу - "Феномен Фенікса"

— затока Атлантичного океану біля південно-східних берегів Північної Америки, між півостровами Флорида і Юкатан та о. Куба, площею в 1543 тис. км і глибиною до 5203 км є результатом катастрофи, що трапилася за мільйони років до появи людини. Після удару астероїда, у вогняний кратер ринулись води океану. А далі: «Сонце ледве виднілося крізь суцільну запону попелу і пари, що призвело до похолодання і наступу льодовиків. Різка переміна клімату змінила хід еволюції, як наслідок, вигибли динозаври. Правда, у виграші виявилися дрібні на той час ссавці і врешті-решт, ми, люди. Але хто з’явиться на Землі — якщо з’явиться, — після того, як буде нанесено астероїдом чи кометою нищівний удар по людству, а вірогідність цього ой яка велика!»

Загроза у всі часи була реальною і буде такою у всі прийдешні віки, тисячоліття й мільйоноліття. Лише у 2006 році мимо нас пролетіли 25 астероїдів, серед яких були й досить значні, діаметром 1, 2 і 5 км. Максимальна їхня швидкість досягала 27 км на секунду — на випадок зіткнення з Землею… Ні, ні, краще не уявляти, що буде тоді із Землею, а разом з нею і людством!..

На наше превелике щастя всі вони пронеслися мимо, але пронеслися в кількох мільйонах кілометрів (деякі й далеко за орбітою Місяця), а це вже небезпечно, коли стає — від однієї лише думки, — дуже незатишно на нашій голубій кульці. Поки що бог милував. Але це сьогодні.

А завтра?

Правда, нас дещо заспокоюють, що астрономи здатні зафіксувати навіть об’єкт завбільшки з шкільний глобус чи футбольний м’яч, визначити його швидкість і масу, але…

Але в нашій Сонячній системі, в Імперії Сонця, крім дев’яти планет щомиті носяться сотні тисяч т. зв. малих планет, а до початку нинішнього віку визначено орбіти всього лише 1-2-х відсотків цих небезпечних небесних тіл.

Перший відкритий астероїд був названий ім’ям римської богині Церери (грецька Деметра, богиня родючості і землеробства, божество дозрівання хліба). Ось звідтоді й повелося давати астероїдам красиві імена античних богинь (астрономи — превеликі поети, фах до цього зобов’язує). Та вийшла неув’язка. Планет, як і астероїдів, виявилося так багато, що довелося відступитися від традиції. Тож астероїд № 12 отримав ім’я англійської королеви Вікторії, № 45 — дружини Наполеона III Євгенії. А коли й цих монархічно— коронованих жіночих імен почало не вистачати, довелося братися за чоловічі ймення.

У листопаді 2003 року надто близько від Землі пролетів, як прохурчав астероїд діаметром у 2 км. Астрономи тоді по похвилювалися: а раптом?.. І що з того, ще частота космічних зіткнень таких масштабів вважається в межах 100-200 тисяч років, спеціалісти занепокоїлися — нарешті! — заявивши про необхідність створення оборонної системи, системи захисту планети нашої від незваних гостей з Космосу. Пропозицій на сьогодні зібралося чимало і всі вони різні, часом і нереальні — принаймні, на сьогоднішній день. Серед найцікавіших — пропонується помістити на орбіті супутники з ядерними ракетами і потужними лазерами. Або пропозиція «відбуксовувати» небезпечні об’єкти з допомогою космічних кораблів. Але це поки що фантастика. Але тривога не влягається, головне тут — не спізнитися, адже ніхто не в змозі передбачити, коли може відбутися черговий удар з Космосу із сумними наслідками для Землі. Поки що незвані гості носяться по орбіті навколо Сонця, але в будь-який момент вони можуть, як сказано в Платона про загибель Атлантиди, «ухилитися зі свого шляху». Астрономи вже спостерігали бомбардування Юпітера фрагментами комети Шумейкера-Леві, які завдали Юпітеру значних «ран». Були б на Юпітері живі істоти, навряд чи вони б тоді вціліли!

Наше щастя, що Юпітер своїм потужним тяжінням врятував Землю, прийнявши весь удар на себе.

Землі ще таланить— щастить. Наприклад, тунгуська катастрофа трапилася в безлюдній тайзі. Метеорит, що залишив після себе Каньйон диявола в Америці, упав у пустелі. Сіхоте— Алінський метеорит, що розколовся на багато частин, теж упав в необжиті краї. Але так щастить може не завжди.

Комети складаються із заморожених газів і рухаються навколо Сонця по дуже витягнутим орбітам. Як вони віддаляються в темні глибини Космосу, то охолоняють і, втрачаючи хвости, стають невидимими. А ось помітними вони стають лише наближаючись до Сонця — навіть для неозброєного ока. Тож і кожна з’ява їх на Землі сприймається як загрозливе знамення. (Ще в 1265 році Іпатіївський літопис зафіксував: «Явися звезда на востоце хвостатая образом страшным».

Хвостатих небесних блукачів боялися в Давньому Вавилоні, і в Греції, в Китаї і Римі. (Гомер висловлювався, що з палаючих їхніх локонів сиплються на землю нещастя).

Як свідчить один французький лікар, поява комети у 1528 році мала такий жахливий вигляд, що деякі люди навіть вмирали зі страху. Комета тоді мала вигляд величезної зігнутої руки, що погрожувала мечем. Її супроводжували сокири, алебарди, ножі та відрубані голови з настовбурченим волоссям — так бачилося нажаханим людям.

У 1910 році великий переполох викликала комета Галлея, всі боялися, ще Землю накриє її шлейф із отруйних газів. А трохи раніше, у 1908 році комета з величезним світлим хвостом була видима на значних просторах Східного Сибіру — від Єнисейська до Бодайбо тоді гриміли потужні вибухи. Сейсмічні прилади зафіксували хилитання ґрунту. А повітряна хвиля оббігла земну кулю і була зареєстрована багатьма метеорологічними станціями Росії і Європи.

Більше 90 відсотків астероїдів сонячної системи розташовані в поясі астероїдів шириною у 340 мільйонів кілометрів між орбітами Марса і Юпітера. У хмарі Оорта — так зветься та смуга, що оточує Сонячну систему, — літає трильйон тонн астероїдів та комет. Щороку орбіту Землі пересікає 1500 космічних об’єктів. Правда, вважається, що хоч астероїди