Читати книгу - "Феномен Фенікса"

Мені довелося якось, будучи в Росії, в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) спостерігати за маятником Фуко, що підвішений під куполом Ісаакієвського собору. Довжина його 93 м, вага — 54 кг. Амплітуда коливання рівна 5 м, період — біля 20 секунд. Досить постояти біля нього хвилину— другу (рух такого маятника заворожує), як ти й переконаєшся в тому, що Земля справді обертається навколо своєї осі. Відчуття — колосальне, дещо аж моторошне і в той же час воно притягує себе як магнітом. Враження не передати, адже за якусь хвилину-другу ти на власні очі побачиш, як підлога під тобою разом із собором повертається. Насправді ж — разом з планетою Земля. На якусь мить стає аж лячно. В крайньому разі — незвично. І я вперше, дивлячись на гігантський маятник Фуко, підвішений під куполом Ісаакієвського собору, відчув себе пасажиром космічного корабля під назвою планета Земля. Обертаючись разом з рідною планетою навколо осі, ми в той же час мчимося в космосі із швидкістю 30 кілометрів на секунду — здорово, чи не правда?

Не можна сказати, що наша космічна мандрівка відбувається легко, без будь-яких тривог та ускладнень. Трапляється, що «екіпаж» відчуває перепади тиску і температур, страждає від посух або зайвої вологи, бувають струшування — кожну годину на планеті відбувається в середньому 10 досить сильних землетрусів, зіткнення з космічними блукачами… Є старовинний латинський вислів: «Primum non nocere» — «Перш за все — не шкодити». Заповідь древня. Але й сьогодні, озброєні знаннями люди які вміють творити чудеса, втілювати в життя найзавзятіші і, здавалось би фантастичні задуми, не повинні її забувати» — М. Ребров. «Дім на березі Всесвіту».

Жрецький кодекс майя «Чілам Балам» не баз емоцій, таким не характерним для жреців, розповідає, як застерігає людство:

«… Йшов вогняний дощ. Земля вкрилася попелом, каміння і дерева хилилися до Землі… З неба зірвався Великий Змій… І на Землю впала його шкура і шматки його кісток… а стріли поцілювали сиріт і дідів, вдівців і вдів… І вони знайшли собі могилу на березі моря. І тоді хлинули жахливі хвилі. Небо разом з Великим Змієм впало на Землю і затопило її…»

Ще раніше це підтверджував — на основі давніх достовірних передань, єгипетський жрець (із розповіді Платона про загибель Атлантиди):

«Адже і в нас передається сказання, нібито колись Фаетон, син Сонця, пустив колісницю свого батька… підпалив все на Землі та й загинув сам, вражений блискавками. Це розповідається, звичайно, у вигляді міфу (про планету — десяту? — Сонячної системи, яка колись вибухнула, вчені її назвуть Фаетоном), але під ним ховається та істина, що світила, які рухаються в небі і навколо Землі, ухиляються зі шляху і… (тоді) знищується все, ще знаходиться на Землі за допомогою сильного вогню».

Фаетон у грецькій міфології син бога сонця Геліоса. Фаетон ублагав батька дозволити йому один день правувати крилатими вогнедишними кіньми, запряженими в сонячну колісницю. Батько дозволив — на свою біду. Але син не зміг справитись з кіньми і випустив з рук віжки. Коні збилися з дороги, наблизилися до Землі і мало її не спалили. Загледівши таке, Зевс кинувся рятувати Землю, а для цього уразив блискавкою сина свого Фаетона — Земля була врятована…

Малі планети, астероїди (а вони зашифровані в міфі про сина Геліоса Фаетона) — планети Сонячної системи, що від решти планет відрізняються малими розмірами (діаметр їх до 1000 км). Мають кам’яний склад. Першу малу планету (Цереру) відкрив у 1801 році італійський астроном Дж. Піацці. Після відкриття — така процедура — мала планета одержує попереднє позначення, а після точного визначення її орбіти, номер і назву. Число нумерованих планет перевищує 2000. Загальне ж їх число оцінюється в сотні тисяч! Між орбітами Марса та Юпітера — кільце малих планет. Деякі з них (з групи дрібних) наближаються до орбіти Землі (група Амура). І далі довідники зазначають, що «можливі їхні зіткнення з Землею (що відбувається з інтервалом у десятки мільйонів років), які призводять до утворення, — делікатно так пишеться, — астроблем. Найбільші серед малих планет (дані на 1980 р.): Церера, Паллада, Веста, Гігія, Євросина, Інтерамнія, Давіда, Кібела, Європа, Пацієнція, Євтемія, Псіхея, Доріс, Ундіна, Юнона (діаметри їхні від 1003 до 247 км).

Ім’я давньогрецького бога кохання Ерота носить мала планета № 433. Її відкрив у 1898 році німецький астроном Вітт. Орбіта Ероса відрізняється від орбіти більшості малих планет.

Один раз на 37 років (всього лише на 37 років!) Ерос підходить до Землі на відстань у 22 мільйони кілометрів — це вже небезпечно. Як кажуть, чим чорти не жартують, поки святі сплять!

Діаметр Ероса — 20 кілометрів. Це безформна, витягнута брила, яка обертається навколо малої осі за 5 год. 16 хв.

Вважається, що зіткнення з такою планетою, як Ерос, може трапитись раз на 4 мільярди років — вік майже співставимий з віком Землі. А ось падіння меншого небесного тіла, яке здатне погубити Європу, абсолютно реальне — раз на 100-200 мільйонів років.

Щодо комет, то зустріч з їхньою представницею навіть середньої величини (з радіусом близько 10 км) призведе до того, що буде вивільнена енергія, рівна вибухові 500 тисяч (тисяч!!!) водневих бомб. Цього задосить, щоб знищити всю нашу цивілізацію. І вірогідність такої жахливої події оцінюється в 100-200 мільйонів років.

Та що там мала планета, комета… Звичайний астероїд середніх розмірів здатний натворити стільки лиха, що людство може й не вціліти. Наприклад, падіння боліда всього лише кілометрового радіуса, може погубити таку країну як Швейцарія, двокілометрового — Іберійський півострів. (Варто не забувати, що Мексиканська затока