Читати книгу - "Довге темне передвечір'я душі"

— Але послухайте, пане Джентлі. Думаю, ви розумієте мою позицію. Ми досить відверті один з одним, і мені це подобається. Зрозуміло, що в цій справі є багато нюансів, але я маю можливість здійснити багато речей. То може ми зможемо дійти якоїсь з чисельних можливих домовленостей? Чого б ви не побажали, пане Джентлі, це можна здійснити.

— Лише побачити, як ви здохнете, пане Дрейкот, — сказав Дірк Джентлі. — Оце й усе.

— Ну то й біс із тобою!

Дірк Джентлі розвернувся, вийшов з кімнати й пішов казати своєму новому клієнтові, що вони, напевно, мають проблему.

Трохи згодом синій «BMW» тихо від'їхав від безлюдної площі перед вокзалом Сент-Панкрас і поїхав тихими вулицями геть.

Дещо пригнічений Дірк Джентлі надів капелюх і залишив свого щойно знайденого й щойно втраченого клієнта, який сказав, що хотів би зараз побути на самоті й можливо перетворитися на пацюка, як дехто інший.

Дірк зачинив за собою великі двері й повільно пішов на балкон, з якого відкривався вид на величезний зал богів і героїв — Вальгаллу. Саме цієї миті останні з гуляк розчинялися в повітрі й, напевно, з'являлися на вокзалі Сент-Панкрас. Якийсь час детектив дивився на пустий зал, де від вогнищ залишилися самі лише жарини.

Легким рухом голови він виконав такий самий перехід, і опинився в занедбаному коридорі пустого гранд-готелю «Мідланд». У вікно він побачив, як останні гуляки з Вальгалли виходять з великої темної зали вокзалу Сент-Панкрас на холодні вулиці Лондона, щоб знайти собі лавки, спроектовані для того, щоб на них неможливо було спати, й спробувати на них заснути.

Дірк зітхнув і спробував знайти вихід з покинутого готелю, але це виявилося складнішим, ніж він передбачав, бо готель являв собою величезний темний лабіринт. Зрештою він знайшов великі готичні спіральні сходи, що вели на самий низ, до величезних арок вестибюлю, прикрашених різьбленими драконами, грифонами й важкими прикрасами з кованого заліза. Головний вхід було заперто вже багато років, тож Діркові довелося знайти боковий коридор, що вів до іншого виходу, який уночі сторожив великій пітний чоловік. Чоловік вимагав від Дірка пояснити, як той потрапив у готель, і жодне з наданих пояснень його не задовольняло. Зрештою йому довелося просто дозволити Діркові вийти, бо інших варіантів у нього все одно не було.

Звідти Дірк пройшов до кас вокзалу, а потім і до самого вокзалу. Якийсь час він просто стояв там і дивився навколо, а потім вийшов крізь головний вхід і спустився сходинками, що вели до вулиці Сент-Панкрас. Вийшовши на вулицю, він так здивувався тому, що на нього миттєво не налетів орел, що спіткнувся, впав, і на нього наїхав один з перших ранкових мотокур'єрів.

З оглушливим гуркотом Тор пробився крізь стіну дальнього кінця великої зали Вальгалли й був готовий оголосити всім присутнім богам і героям, що він, нарешті, зміг дістатися до Норвегії й знайшов там копію контракту, який Одін заховав глибоко в горі. Але він не зміг цього зробити, бо всі вже пішли й нікого не залишилося.

— Тут нікого немає, — сказав він Кейт, випускаючи її зі своїх великих рук. — Вони всі пішли.

Він розчаровано повісив голову.

— Що… — сказала була Кейт.

— Треба пошукати в його покоях, — сказав Тор, жбурнув свій молот на балкон, і молот потягнув його за собою.

Він бродив по великих апартаментах, не зважаючи уваги на благання, обурення й відверті образи, що йому кричала Кейт.

Одіна там не було.

— Він десь тут, — сердито казав Тор, тягнучи за собою молот. — Ми пройдемо крізь розділ між світами, — сказав він і знову взяв Кейт.

Вони з'явилися в іншому світі.

Вони були у великому номері в готелі. На підлозі було сміття й шматки зіпрілого килима, вікна були брудні, бо їх уже кілька років не мили. Всюди був послід голубів, а відлущена фарба виглядала так, ніби на стінах вибухнули кілька маленьких родин морських зірок.

Посередині приміщення стояло покинуте ліжко на коліщатках, в якому на ідеально випраній лляній постілі лежав старий чоловік; він плакав своїм єдиним оком.

— Я знайшов твій контракт, виродку! — лютував Тор, розмахуючи перед ним документом. — Я знайшов укладену тобою угоду. Ти продав усю нашу могутність… адвокатові та… рекламодавцю та… та усіляким іншим людям. Ти вкрав нашу могутність! У мене ти не міг вкрасти все, бо я надто сильний, але ти тримав мене спантеличеним і кожного разу, коли я сердився, робив зі мною погані речі. Ти всіма доступними тобі способами заважав мені повернутися в Норвегію, бо знав, що я знайду це! Ти і той отруйний гном Лай Дак! Ти кривдив і принижував мене кілька років і…

— Так, так, ми всі це знаємо, — сказав Одін.

— Що ж… Добре!

— Торе… — сказала Кейт.

— Тепер я позбувся всього того! — крикнув Тор.

— Так, я розумію…

— Я відправився