Читати книгу - "Останній дон"

Данте вдав, ніби обмірковує відповідь, і погодився:

— Гаразд. Піппі поїде зі мною до Лос-Анджелеса, і я скажу йому, щоб він подзвонив вам і домовився про зустріч.

— Чудово, — зрадів Великий Тім. Він трохи подивувався обачності свого нового партнера, проте знав, що краще не псувати всієї справи зайвими запитаннями. — А сьогодні я наміряюсь тобі показати, як треба кидати кості, щоб мати шанс на виграш.

Данте надав своєму обличчю дурнуватості й відмовився:

— Та я знаю всі шанси, я просто люблю пробувати. До того ж я вже дав обіцянку, цієї ночі я добре натішуся з тутешніми хористками.

— Тоді для тебе немає надії, — всміхнувся Тім. — Але разом, ти і я, ми, хай там як, таки розживемося на гроші.

Наступного дня у великій бальній залі готелю «Ксанаду» відбувся вечір на честь Великого Тіма Конокрада. Ту залу часто використовували для всіляких урочистих подій: зустрічі Нового року, різдвяних свят, весіль великих гравців, вручення спеціальних призів та подарунків, віншування переможців національних першостей з американського футболу та бейсболу і навіть з'їздів політичних партій.

То було величезне приміщення з високою стелею, два довжелезні, заставлені стравою столи розтинали його навпіл, усюди літали повітряні кульки. Буфети були у формі глетчерів, у льоду лежали різнобарвні екзотичні фрукти. Там були соковиті дині, що, розрізані, показували свій золотаво-жовтий м'якуш, грона червонястого винограду, що мало не порскав соком, їжакуваті ананаси, ківі і кумквати, нектарини й горішки нефеліуму, великі кавуни. Мов підводні човни, випинались відерця з дванадцятьма різновидами морозива. А он цілий ряд для гарячих страв: великий, немов бугай, шмат яловичої полядвиці, величезний індик, біла, завінчана салом шинка. Ось і таця з різноманітними спагеті, скропленими зеленим трав'яним соусом песто або якоюсь помідорною приправою. Онде червона каструля, велика, мов контейнер на сміття, із срібними ручками, в ній парує печеня з «вепря» — насправді з суміші свинини, яловичини та телятини. Поряд — усілякий хліб і розмаїті, щедро припудрені булочки. Далі ще одна гора десертів серед покладів криги, тістечка з кремом, пиріжки із збитими вершками всередині, стовпище багатоярусних тортів, прикрашених макетами готелю «Ксанаду», Каву й міцні лікери мали подавати гостям найвродливіші офіціантки готелю.

Ще до того, як прибув перший гість, Великий Тім Конокрад став спустошувати столи.

Посеред зали на помості, відокремленім від юрби мотузками, стояв «ролс-ройс». Білувато-жовтий і пишний, із обрисами, що свідчили про справжню елегантність і навіть дрібку геніальності, він становив разючий контраст із претензійним лас-вегаським світом. Частину однієї стіни замінили важкі золоті портьєри, щоб автомобіль міг заїхати й виїхати. Трохи далі в кутку кімнати стояв пурпуровий «каділак», його мали розіграти в лотерею серед тих, хто прийшов із номерними запрошеннями: на вечір запросили великих гравців і управителів казино найбільших готелів. Лотерея була одним з найкращих Ґроневельтових задумів, такі вечори значно збільшували прибуток готелю від азартних ігор.

Вечір мав величезний успіх, бо Великий Тім був просто неперевершений. З допомогою двох подавальниць він майже сам поз'їдав усі страви. Накладав зразу три тарілки і так натхненно демонстрував процес споживання їжі, що, здавалось, іще трохи, і Данте зостанеться без роботи.

Кросс виголосив від імені готелю дарчу промову. Потім зі словами подяки виступив Великий Тім:

— Я хочу подякувати готелю «Ксанаду» за такий чудовий дарунок. Ця машина за двісті тисяч доларів дісталась мені задурно. Це винагорода за те, що я вчащав до готелю «Ксанаду» протягом десяти останніх років, і всі ті роки до мене ставились як до принца і спорожнювали мій гаманець, Гадаю, якби вони дали мені п'ятдесят «ролс-ройсів», ми були б квиті, але, прокляття, я можу вести відразу тільки одного автомобіля.

Тімові слова перервали оплески та вітання. Кросс скривився. Його завжди бентежили оці ритуали, які виявляли фальш у спробах готелю засвідчити свою прихильність до клієнтів.

Великий Тім обняв лабетами подавальниць, що стояли по обидва боки, і по-дружньому стис їм груди, а потім, мов досвідчений блазень, чекав, поки вгамуються оплески.

— Я не жартую, я й справді дуже вдячний, — провадив він далі, — Це один з найщасливіших днів у моєму житті. Такого щастя я зажив тільки тоді, як розлучався. Так, мало не забув. Хто позичить мені грошей на бензин, щоб я міг пригнати цю машину до Лос-Анджелеса? Готель знову спорожнив мої кишені.

Великий Тім знав, коли треба спинитися, Коли знову залунали оплески та вітання, він вискочив на поміст і сів у машину. Золоті завіси розсунулись, і Тім виїхав на вулицю.

Вечір дуже швидко скінчився, після того як один з великих гравців виграв у лотерею «каділака». Святкування тривало чотири години, і тепер кожен прагнув знову допастися до грального столу.

Тієї ночі Ґроневельтів дух міг незмірно тішитись наслідками вечора, Прибуток був удвічі більший від середнього. Про кількість злягань годі сказати щось певного, але запах сперми, здається, виповнив усі коридори. Розкішні повії, запрошені на вечір Великого Тіма, швидко заприязнилися з гравцями, що мали трохи менше гравецького завзяття; віддячуючи, вони давали дівчатам чорні фішки для гри.

Ґроневельт не раз казав Кроссові, що в гравців-чоловіків і в гравців-жінок різні сексуальні вподобання. А власникові казино про такі речі годиться знати. Передусім Ґроневельт проголошував примат, як він казав, поценьки, Поценька може подолати геть усе. Завдяки їй навіть недолугий гравець може досягти певного успіху, Гостями готелю не раз бували всесвітньовідомі постаті: Нобелівські лауреати, мільярдери, проводирі релігійних рухів, видатні письменники. Нобелівський лауреат з фізики, можливо, найтямковитіша голова в усьому світі, шість днів розважався в готелі з цілим виводком дівчаток з вар'єте. Грав він мало, і то з невисокими ставками, але ж такий гість — це честь для готелю. Ґроневельтові довелося самому давати подарунки кожній дівчині, бо Нобелівському лауреатові навіть не спало на думку це зробити. Дівчата розповіли, що той фізик був найкращим коханцем у світі: ласим, жагучим і вправним, ніяких фокусів, а його прутень — один з найгарніших, які їм доводилося бачити. А найголовніше — він дуже дотепний і ніколи не набридав їм поважними розмовами. Балакучий пліткар, як і самі дівчата. Ці розповіді чомусь потішили Ґроневельта. Ти ба, навіть така голова може втішатися жінками. Це тобі не Ернест Вейл, такий видатний письменник, а водночас дитина середніх літ постійно хмурний і з мовчазною вдачею. Крім того, в готелі ще бував сенатор Вейввен, можливий майбутній президент Сполучених Штатів; він ставився до сексу, немов до гри в гольф. А приїздили й декан