Читати книгу - "Останній дон"

— Пригадую одну ніч десь років зо три тому, — розповідав Кросс. — Конокрадові дуже пощастило за грою в кості. Гадаю, він виграв понад сто тисяч. Була, певне, третя година ранку. Коли розпорядник забрав його фішки до каси, Конокрад вискочив на гральний стіл і насцяв на нього.

— І що ти зробив? — запитав Данте.

— Звелів охоронцям завести Тіма до кімнати й оштрафував його на п'ять тисяч за сечу на столі. Він їх, правда, ніколи не заплатив.

— Та за таке я б видер йому з грудей те паскудне серце, — обурився Данте.

— Якщо людина дає тобі півмільйона доларів на рік, то хіба їй не можна дозволити висцятись на столі? Але, як бути щирим, я цього не міг йому простити. Правда, якби він скоїв таке в казино на віллах, то хто його знає...

Другого дня Кросс сидів за ленчем з Великим Тімом і розповідав йому про вечір і дарування «ролс-ройса». До них підсів Піппі, їх познайомили. Але Тім завжди вимагав більшого:

— Я вдячний за «ролс», але коли я отримаю одну з ваших вілл?

— Так, ви заслужили її, — погодився Кросс. — Наступного разу, як будете у Веґасі, ви дістанете віллу. Я обіцяю, навіть якщо мені доведеться когось звідти викинути.

— А ваш син набагато кращий за того старого чорта Ґроневельта, — зрадівши, сповістив Конокрад Піппі.

— Під старість він став трохи дивакуватий, — відказав Піппі. — Я був, певне, його найближчим приятелем, і він ніколи не дав мені вілли.

— Гаразд, нехай йому біс, — відмахнувся Великий Тім. — Тепер, коли готелем заправляє ваш син, вам можна оселитись у віллі коли завгодно.

— Ніколи, — втрутився Кросс. — Адже він не гравець. — Усі зареготали.

Але тієї миті Великий Тім узяв уже інший курс:

— Тут є якийсь дивний невеличкий молодик, що вдягає кумедного капелюха і грає в кості найгірше з усіх, кого я бачив. Той молодик підписався майже за двісті тисяч доларів у маркерах менше ніж за годину. Ви щось можете розказати про нього? Ви ж бо знаєте: я завжди шукаю інвесторів.

— Про своїх гравців я вам нічого не можу розказати, — похитав головою Кросс. — Хіба б вам сподобалось, якби я комусь розказував про вас? Я можу тільки сказати, що він будь-коли може взяти віллу, але він ніколи не просив. Не хоче, щоб про нього думали як про велике цабе.

— Та бодай кілька слів скажіть, — наполягав Великий Тім. — Якщо я проверну оборудку, стягнете з мене комісійні.

— Ні, — відмовив Кросс, — але його знає мій батько.

— А мені гроші згодилися б, — обізвався Піппі.

— Гаразд, — кивнув Великий Тім. — Зробіть мені велику рекламу.

— Та ви такі хлопці,— вдався до своїх чарів Піппі,— що вдвох утворите видатний тандем. У того типа багато грошей, проте він не має вашого нюху на великий бізнес. Я знаю, Тіме, що ви справедливі, тож дайте мені лише те, чого я, на вашу думку заслуговую.

Тімове обличчя аж проясніло. Піппі стане ще одним його одуреним клієнтом.

— Чудово, — промовив Тім. — Увечері я буду за столом для гри в кості, тож приведіть його туди.

Коли їх познайомили за гральним столом, Великий Тім Конокрад приголомшив і Данте, і Піппі, зірвавши з голови Данте ренесансного капелюха й замінивши його бейсбольним картузиком зі своєї голови. Наслідок був кумедний. Великий Тім у ренесансному капелюсі скидався на одного з гномиків Білосніжки.

— Щоб помінятися щастям, — пояснив Великий Тім. — Усі зареготали, але Піппі не сподобався лиховісний блиск в очах Данте. Крім того, він сердився, що Данте знехтував його настанови й надягав капелюха. Піппі представив Данте як Стіва Шарпа й напхав Великого Тіма побрехеньками, начебто Стів — володар наркоімперії на Східному узбережжі і йому треба «відмити» не один мільйон. Крім того, Стів слабенький гравець, він поставив мільйон доларів на Суперкубок і програв їх, не кліпнувши оком. А його маркери в касі казино — чисте золото. Він їх оплачує як слід.

Тож тепер Великий Тім поклав свою грубезну лапу на Дантові плечі й проказав:

— Стіві, нам треба поговорити. Ходімо до кав'ярні й побазікаємо.

У кав'ярні Великий Тім зайняв окрему кабінку. Данте замовив каву, зате Великий Тім звелів принести цілу низку десертів: суничне морозиво, наполеони, банановий торт із вершками і повний таріль усілякого печива. Після цього він цілу годину переконував Данте придбати вигідне підприємство. Мовляв, у нього є невеличкий торговельний пасаж, від якого він хотів би позбутися, це підприємство, яке даватиме прибуток довгі роки, і він може владнати так, що оплата відбудеться переважно незаконними грішми. Там є комбінат з пакування м'яса й вагони для готової продукції, їх можна продати за нелегальні гроші, потім вигідно перепродати, одержавши чисті гроші. Він має зв'язки в кінобізнесі, тож може допомогти фінансувати картини, що підуть прямо на відеокасети або в порнокінотеатри. «Це великий бізнес, — переконував Тім. — Ти бачитимеш кінозірок, трахкатимеш зірочок і відмиватимеш гроші».

Данте втішався виставою. Великий Тім геть про все розповідав із такою довірою й захватом, що жертва могла тільки вірити в майбутнє багатство. Данте ставив запитання, які виказували його охоту, але інколи вдавав, ніби боїться.

— Дайте мені свою візитівку, — мовив він. — Я зателефоную вам або попрошу, нехай зателефонує Піппі, і тоді ми зможемо зустрітися за обідом і докладно обговорити справу, щоб я знав, на що мені зважитись.

— І робімо це якнайшвидше, — Великий Тім простяг Данте свою візитівку. — В мене є на прикметі ще одна безпрограшна оборудка, до якої я хочу залучити й тебе. — Тім з хвилину помовчав. — Тут ідеться про спорт.

Тепер Данте вже виявив доти не бачене завзяття:

— Господи, таж я завжди мріяв про спорт. Я люблю спортивні змагання. Може, ви хочете придбати бейсбольну команду з вищої ліги?

— Ні, трохи менше, — квапливо відповів Тім, — але діло таки чималеньке.

— Тож коли ми зустрінемось?

— Завтра готель улаштовує вечір на мою честь і дарує мені «ролс-ройса», — запишався Великий Тім. — За те, що я один з їхніх кращих клієнтів. Післязавтра я поїду до Лос-Анджелеса. А що,