Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мої пальці тремтять, ніби я три години відсиділа в морозилці. Кіммі прямує до дверей.
— Кім-Марі Берджесс, нікуди не йди. Краще розкажи своїй сестрі, які в нас тепер новини — через те що твоя сестра принижується перед отим... отим растою.
— Принижуюся? Отже, я принижуюся. Та в Кіммі самої бойфренд — раста.
— Ти порівнюєш його з тим, кому даєш топтати найсвятіше — свою жіночість? Рас принаймні з гарної родини. І це в нього тепер такий період.
— Період? А в Кіммі теж такий період?
— Клянуся, щоразу, коли я думаю про тебе і того співака, про те, як ви лежите на якомусь брудному ліжку, курите наркоту, а потім ти з ним злягаєшся і вагітнієш від нього, — мене нудить. Ти мене чуєш? Мені хочеться блювати! Ти така мерзенна, що, закладаюся, принесла в мій дім воші!
— Матусю...
— Не матуськай. Усі десять років навчання, на що вони пішли? На те, щоб ти стала однією з його підстилок? Цього тепер вчать у старшій школі?
Тепер вона говорить як батько, і мені стає цікаво, де він. Кіммі. Це її робота. Маму трясе так, що коли вона намагається підвестися, то падає назад у крісло. Їй на допомогу, як слухняна донечка, кидається Кіммі. Це вона їм наговорила. Сказала щось погане. Але вона й мене знає. Знає, що я не розповім їм про неї, тому що через одну погану дочку мама впаде в депресію, а ось дві погані дочки заженуть її на той світ. Вона розраховує, що я поведуся як хороша дочка: прийму все на себе, а її, Кіммі, вигороджу. Я майже захопилася цією сучкою.
— Я можу думати тільки про те, як ти приносиш сюди, в мій дім, смердючі запахи марихуани і хтивих брудних рук. Я відчуваю цей сморід на тобі! Яка гидь... гидь.
— Невже? А на другій своїй дочці ти їх не відчуваєш?
— Не смій вплутувати сюди бідну Кіммі!
— Бідна Кіммі? Тобто їй можна спати з растою?
— Не смій мені грубити! Це богочестивий дім.
— Бог свідок: у цьому домі немає нічого іншого, крім лицемірства! Кіммі тягається з растою, а...
— Він не раста!
— А ти йому про це скажи. Або краще скажи про це своїй донечці — й подивися, чи залишиться вона з ним після цього чи ні.
— Ще змалечку ти завжди нападала на свою сестру. Звідки ця заздрість і злоба? Ми ставилися до вас однаково. Але в тобі постійно була ця гидка риса. Мені треба було її з тебе вибити, ось що. Отак узяти — і вибити.
— О, так! А коли той злодій вибивав з тебе твої прикраси і заощадження, тобі це подобалося?
— Не говори так з моєю матір’ю, — подала голос Кіммі.
— А ти взагалі заткни свою срану пащеку, сучко. Уся така слухняна-порядна-любляча...
— Не смій так розмовляти зі своєю сестрою!
— Ти завжди на її боці.
— Мені потрібна хоча б одна дочка, яка не лярва. Повелася б ти з кулі — ще можна було б миритися, але з цим...
— Твоя клята дочка теж трахається з растою!
— Моррисе! Моррисе, спустися сюди і поговори зі своєю дочкою! Викинь її з мого дому! Моррисе! Моррисе!
— Ага, клич татуся. Клич, щоб я зараз же розказала йому про твою улюбленицю.
— Стули рота, Ніно. Ти вже й так багато напаскудила цій сім’ї.
— Я цю чортову сімейку, навпаки, рятую.
— Не пам’ятаю, щоб я просила когось із моїх дітей щось рятувати. Я не хочу доживати в якомусь закуті на подвір’ї розпутного расти, де всі жінки спільні, а дітвора з пелюшок курить ґанджу... Моррисе!
Мені кортить що-небудь схопити й пожбурити в Кіммі, яка досі жодного разу на мене так і не глянула.
— Ти, мабуть, уже носиш його дитину, — каже моя мати плаксивим голосом, хоча сліз у її очах нема.
Кіммі масажує їй спину. А мати дякує їй, що та полегшує страждання своєї нещасної матері. З мене досить. Говорити більше нема про що. Нічого не лишається, окрім як чекати, що мати обпече мене ще якимось словом. На мить я відчула, що страшенно хочу підійти й схопити Кіммі за шию, але я дивлюся, як вона розтирає мамину спину, — і мені їх обох стає шкода. Та раптом Кіммі каже:
— Матусю, скажи їй про чекання біля його воріт.
— Що?! О Боже! Вона ще й пантрує його біля дому — як справжня повія. І тепер навіть він розуміє, яка вона погань. Господи, поглянь, що відбувається з моєю родиною!
— Сука ти йобана, — кажу я Кіммі, яка дивиться повз мене.
— Повторюю: в моєму домі не лихословити! Якщо ти не можеш не бути лярвою, то хоча б спробуй не використовувати в моєму домі її лексикон.
Мене так і тягне сказати: «А як щодо лярви, що зараз тре тобі спину?» Чому, яку б гидоту не сказала чи зробила Кіммі, у батьків завжди є для неї виправдання, ніби вони складували їх ще з дня її народження і тепер за потреби миттєво дістають — як козир з рукава? Я хочу сказати це вголос, але не кажу. Кіммі знає, що я мовчатиму. Знає, що я — хороша дочка, яка залишиться такою, навіть якщо це гірше для мене. Я справді вражена тим, як сильно я її недооцінювала. Тим, як далеко вона зайшла і, ймовірно, на цьому не зупиниться. Я хочу сказати, що мене принаймні жоден чоловік не бив і не жбурляв мною, як непотребом, щоб я потім утиралася й думала: раз б’є, мабуть, так і треба. Але я мовчу, відчуваючи, як серце гулко гупає в скроні. І думаю тільки про те, щоб схопити ножа — кухонного, тупого — і підійти з ним до сестри, але не для того, щоб штрикнути або полоснути ним, а просто, щоб вона побачила, як я до неї наближаюся, а їй нема куди відступати. І стирчу опудалом у цьому остогидлому домі, який дістав, — як стирчала й учора, незрозуміло чому; втім, я знаю причину, але більше не хочу бути з цим пов’язаною. Можу побитися об заклад, що Кіммі — щаслива. Вона поставила доброчесну Ніну на місце.
— У тебе там, унизу, не свербить від мандавошок? Вони тебе хіба
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.