Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

28.09.157р.

Маг-Рівік

"Велика Ложка" знов була забита в обідню перерву, начебто тут безкоштовно їжу роздавали.

- Що знов трапилось? – запитала я в Олдрі, самій обізнаній в нашій компанії.

- Ви зі своїм навчанням всі розваги пропускаєте, - натякнула вона на нещодавнє свято рівнодення яке ми з Філлом пропустили.

- Начебто вас не було з нами на додаткових заняттях у магістра Стера?

- Були. Але наші вушка завжди напоготові. Ось, наприклад, дізналися що Ліона-вампірша носить спеціальний амулет, який відстежує її ауру. Тому якщо в місті чи за його межами знайдуть знекровлене тіло, то зможуть встановити чи винна чужинка. А ще схожий повішали на її подружку демоницю, - поділилась здобутою інформацією подружка.

- Амулети кажеш? – запитала, а самій дуже захотілося на них подивитися.

- Так. А ще ця Ліона ходить в лікарню купувати кров в спеціальних флаконах, щоб не псувалась, - додала Фіона.

Цікаво.

От, наприклад Вальдегору кров потрібна, щоб прискорити загоєння ран або відновити магічну енергію. Крові тварин для цього достатньо. А от так, щоб кров розумних. Все ж таки нащо вона Ліоні? Може, щоб не збожеволіти як справжній вампір? Тоді чому вона вільно пересувається містом? Чому її не ізолюють?

- За таку інформацію вдячна. Так, а що за новина сколихнула наше болото?

- Я розповідаю! – викликнула Олдрі, не даючи своїм подругам й рота відкрити. – Цей новенький Конн викликав на магічну дуель вгадай кого?

- Декана? - висловила найбільш божевільну думку.

- Та ні. Декана. Скажеш. Але він буде в якості суді. А викликав Леорі.

- Він же його тонким шаром по землі розмаже, - невпевнено запропонувала я.

Невпевнено, бо знала на що здатен бойовик, але навіть не замислювалась на якому рівні потраплянеці. Я навіть не знала, які предмети вони обрали. Так, краєм вуха підслухала одну розмову між ними в бібліотеці де вони скигли, що освіта не систематизована, та не поділена на факультети. Що немає чіткого переліку необхідних предметів, нема змоги виносити книги за межі бібліотеки без особистого дозволу викладача. Й так далі.

- Особисто я роблю ставку на Леорі, - радісно сповістила люшитка.

- А роблять ставки?

- Так. Деякі навіть на гроші.

- Коли дуель? – запитала я.

- Після четвертої пари. Там де у вас практичне заняття по елементаристиці відбувається.

Я добре знала це місце. Воно було огороджено й мало купу артефактів, що поглинають залишки магії

- Ми йдемо дивитися. А ви? – запитав Філл. – Шкода дуель не на мечах, Леорі точно виграв.

На нього одразу подивилось п’ять пар зацікавлених очей, включно зі мною.

- Я часто бачу як він тренується в школі фехтування Дігірса.

Тож брюнетик ходить до тієї школи де наді мною посміялися та вказали на двері.

- Але якщо буде дуель між Леорі та Гором, то переможе Гор, - додав хлопець.

- Це той червоноокий блондинчик? – запитала Олдрі.

- Так.

- А чого він рідко в місті з’являється?

- В нього навчання з особистим вчителем. Сама його рідко бачу.

- Шкода. Такий гарний хлопець. Я б з ним на свято сходила ще раз, - зізналася люшитка.

- Як з’явиться, я йому обов’язково це передам, - запевнила я.

А у самій аж серце стиснула. Спочатку Террі, а тепер Вальдегор. Я не бачила вампіра вже тиждень, а відчуття, що пів року пройшло. Ще мені його не вистачало на щоранкових тренуваннях. Як показав похід в Ліс не даремних, я вже впевнено тримала зброю в руках.

***

Тренувальний майданчик був забитий по колу охочими подивитися на бій між першим та другим курсом. Та аби не його форма в вигляді амфітеатру, тим хто запізнився було б важко щось роздивитися.

Ми з Філлом та Уллою прийшли раніше, тому опинились в першому ряді поряд з Соренто.

- За кого вболіваєш? – запитав майбутній некромант, та підморгнув своїм червоним оком.

- За декана, - відповіла я, але піймавши здивований погляд, додала, - Шкода його. Це стільки папірців потім заповнювати, якщо щось піде не так.

Декана на справді мені звісно шкода не було. Зайва писанина йому не завадить. А от Лероі було б шкода, якщо з ним щось трапиться.

- Не так вже й багато, але достатньо, щоб заборонити магічні дуелі на рік, - додав дивом протиснувшись Віткар. – Все ще ображаєшся?

- Я з тобою не розмовляю, - відповіла та демонстративно почала роздивлятися натовп напроти.

- Яка кішка між вами пробігла? – запитав Соренто.

- Вперта, - відповів менталіст, - вперта та самовпевнена.

Я ледь стрималась, щоб не розпочати сварку при сторонніх. Не вистачало, щоб про мій статус спостерігача дізналися вся школа. Я лише Філлу з Уллою про це ризикнула розповісти, та звісно Вальдегору й Террі у листі. Поява Темної Орди стосується нас трьох.

Тим часом глядачів зібралась вся школа, а дуелянти увійшли в коло.

Конн аж світився впевненістю. А вирядився як. Шкіряні штани, чоботи до колін. Білосніжна сорочка розстібнута до середини м’язових грудей. На руках рукавички з обрізаними пальцями. Волосся зібрано в низький хвіст. Все новеньке, чистеньке. Леорі на його фоні дивився жалюгідно. Пошарпані, замшеві штани, зношені черевики. Заплати на ліктях, довга безрукавка з різними ґудзиками. Не дивлячись на зовнішність поява другокурсника викликала цілу хвилю захоплення. Й не тільки серед дівчат.

Якось я дізналася чого Леорі, Віткара та Соренто називають "Королями школи". Виявилось, що до їх вступу, тут панувало справжнє беззаконня. Старші знущались з молодших, а аристократи над простолюдинами. Вчителі намагались контролювати ситуацію, та марно. Але це вийшло в першокурсників, що щойно вступили до школи. Не одразу, але за пів року їм це вдалось, за що їм дуже вдячна. Лише поодинокі випадки, нагадували про минуле.

- Дуель продовжується доки хтось переможе або здасться. Чи коли я вирішу сам. Питання? – запитав декан.

- Питань немає, - відповів Леорі.

- В мене також, - додав Конн.

Феттер вдарив першим заклинання якого я не знала. Чи знав про нього хеда, не відомо, але другокурсник з легкістю зупинив його щитом.

Спочатку бій шов на рівних, але незабаром Леорі почав витісняти противника. Та чужинець не здавався. Дуель продовжувалась хвилин п’ятнадцять, та в якийсь момент Конн був збитий з ніг черговим заклинанням. Перемога буда за “королем”, про що головно оголосив пан Лавер.