Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Більше мені не збирались нічого розповідати тому в кімнаті повисла тиша. Я не витримала і запитала:

- Чому вся інформація про Вільні Землі видалена?

- Тому що саме з них почнеться друга хвиля.

- А була перша? – не здавалась я.

- Так. Перед війною. Тоді вдалося зупинити наступ, але ми не впевнені, що це вдасться вдруге, - важко зітхнувши сказав пан Німідор.

- Тобто я вам потрібна живою, щоб покликати Головного на допомогу? – дійшла я висновку всьому що сьогодні почула.

- Саме так.

- Чудово. Просто чудово. Тепер я розумію нащо ви зі мною проводили особисті заняття, - звернулася я до декана. - Щоб я змогла налагодити зв'язок з господарем.

- Ні. Особисті заняття я проводив з іншої причини. Щоб ти навчилася контролювати свої емоції. Бо ще трохи й перейдеш на наступний рівень, та будеш не свідомо маніпулювати навколишніми. А це порушення закону. І якщо вважаєш, що після нашої розмови занять більше не буде, то марно. Збільшимо з одного до двох.

Хотілося відмовитись, та язик не повертався. Користь з цих занять переважала.

- Ще щось сказати мені хочете? – я хотіла скоріше залишите це приміщення та обміркувати як діяти далі. І одним із варіантів було покинути школу та приєднатися в навчанні до Вальдегора. Подумаєш, буду не артифактором, а некромантом. Теж непогано. Але щось мені підказувало, не зроблю я цього. Не зроблю.

- Нам би хотілося ще поспілкуватися з твоїм другом-вампіром, - додав ельф. – Просто поспілкуватися. Нічого іншого.

Я окинула оком присутніх. Схоже, що Гор був вампіром, стало несподіванкою лише для Віткара. Цікаво, як Німідор про це довідався? Невже йому все ж Лавер розповів?

- Вбивати не збираєтесь? – про всяк випадок уточнила я.

- Звісно ні. Лише спілкування, - запевнив мене декан.

- Я йому передам коли побачу, - пообіцяла я.

- Домовились. Й силою прошу, подумай над тим, щоб тебе охороняли…

- Гррррр, - загарчала у відповідь. Я вже встигла встати зі стільця, того змогла частково трансформуватися. Добре, що це не зашкодило одягу. Гребні замість волосся та луска на рукам та обличчі.

- Хоча б розповідай про все, що здається на твій погляд підозрілим. Ти можеш вірити в себе та свої сили. Але є невеличкий шанс, що зможемо вчасно зупинити ще одну катастрофу в цьому світі, - додав Німідор. Захоплення від видовища в нього вистачило б на цілу залу глядачів в цирку.

- Добре. Але не більше.

- Поки що, - не здавався ельф.

- Це буде залежати від вашої поведінки. До побачення.

Я вже казала, що суперечки не моє? Але так хотілося залишити останнє слово за собою.

14.09.157р.

Маг-Рівік

Сьогодні у магістра Стера затрималась довше інших. Філл хотів зачекати, але я його відмовила. Невідомо скільки тут ще проведу часу.

- Як на запах? – запитав мене вчитель.

- Дивний. Навіть не можу вирішити чи подобається, чи ні.

Наші голови так низько нахилилися над котлом, що майже притулялися одна до одної. Й саме за цим нас застукала Айша.

- Магістр Стер, можна вас на хвилиночку, - мерзенний голос добре здобрений отрутою.

- Звісно. Що у вас пані Бетерлі?

- Я занесла вам свою роботу, як і обіцяла.

- Чудово. Покладіть її на стіл, потім перевірю, - та повернувся до зілля.

Поклавши роботу на стіл, дівчина не поспішала залишати кабінет. Замість цього вона стала недалеко від нас прислухаючись до нашої розмови.

- Ви ще щось хотіли? – в голосі викладача чітко прослуховувалось незадоволення відволіканням.

- Чи могли б ви її перевірити зараз.

- Як бачите, в мене зараз є важливіша спарава. Того покиньте лабораторію й більше не турбуйте мене сьогодні.

Грубо, але й дійсно, невже Айша не розуміє важливість цього зілля?

Каштанка незадоволено засопіла, та грімко стукаючи каблуками вийшла з кімнати.

- На чому нас перервали?

- На запаху.

- Так. Зілля втрачає колір та набуває металічний блиск. А запах навпаки, яскраво виражену гіркоту. Відчуваєте?

- Так, - витираючи носа від ризьких ароматів погодилась я.

- Це ще що. От додамо кров драконів, зілля знов зміниться.

Я, погоджуючись, просто кивнула головою, сподіваючись, що зміни не позбавлять мне гострого нюху, до якого встигла звикнути.

Щоб не чекати кров, я запропонувала магістру свою. Та щоб її отримати мені потрібно було розбити носа і ні як інакше. Але, по-перше чоловік не зміг собі дозволити мене вдарити, а по-друге не відомо чи годиться саме моя кров. До того ж пану Стеру сподобалась моя ідея, щодо вакцини. Він пообіцяв до неї повернутися, щойно закінчимо з ліками.

16.09.157р.

Маг-Рівік

- Тебе можна привітати з новим романом? – запитала Улла сідаючи поряд на метіомагії.

- І хто нова жертва моїх чар? – у відповідь запитала я, дивлячись в усміхнені очі кольору яєчного жовтка.

- Не повіриш! – вигукнула дівчина прибираючи, щоб не заважав писати, довгий чубчик, який відпускала після занять, таким чином ховаючись від навколишніх.

- Здивуй мене, - підтримала я гру.

- Магістр Стер.

Йогпермар скислий.

- Айша! Більше нікому в голову така дурня не прийде. Як її не набридає одне й те саме?

- Важко сказати, що в голові аристократки. Але цю плитку я почула від однієї з її подруг.

- Дай вгадаю. Селеста?

- В яблучко.

Вдих-видих. Вдих-видих. Вже ж маю звикнути, та не звертати увагу.

- Розмови залишили. Починаємо заняття, - перервав нас магістр Брінг. – Беремо пір’я в руки та пишемо тему: "Пилові бурі. Види та класифікації".

***

Мене ще декілька разів діставали чим декан не задовольнив. Але для них в мене була стандартна відповідь: виростите, зрозумієте. А що? Я й досі була розлючена на Лавера з його орденом. Чи не його.

Ще й на Віткара за компанію. Добре що він не діставав мене розмовами з вибаченнями та поясненнями, а мовчки спостерігав з далеку. Мабуть, все ж йому доручили охороняти мене.

Свинябул зброджений.

Але так відповісти не вдалося магістру Стеру. Плітка аж до нього дійшла. Чоловіку я розповіла всю правду, мовляв, це все Айша. Той пообіцяв особисто поговорити з дівчиною та з’ясувати обставини. В по думках побажала йому успіху, бо здавалось, що Айші навіть король не зможе заткнути