Читати книгу - "Наречена для дракона. Частина 2, Марія Люта"

Я раптом відчула різкий біль у спині, наче від удару кинджалом. Навіть не сам біль, а ніби його відлуння, спотворене відстанню ехо - і все раптом щезло, спорожніло... Мої невидимі щити, присутність яких я навіть не відчувала, але зникнення їх я відчула гранично гостро - їх більше не було. Як і сил Арденса. Як, мабуть, і самого Арденса.

Я не кричала. Для крику потрібне було повітря, а мої легені вже не постачали його. Вони завмерли, скам'янілі від незбагненного, неймовірного горя, як і вся я. Я б точно збожеволіла, але - та чи на щастя? - наш мозок наділений інстинктом самозбереження, тому я лише знепритомніла, поринаючи в таку теплу і ніжну темряву, пірнаючи в блаженне небуття, в якому я хотіла б залишитися назавжди.

Дорогі читачі і читачки!

Не нервуйте дуже, пам'ятайте про хеппі енд ;)

Дякую всім за вподобайки і коментарі!