Читати книгу - "Всі барви неба, Хелена Власенко"

-         Ліна, зажди! Не біжи так. Мені в голові запаморочилося, - покликала Марта подругу, яка вже на кілька кроків відійшла в перед.

 Дівчина різко розвернулась і підбігла до Марти:

-          Тобі погано? Присядь, - схопила її за руку і підвела до лавки поряд.

-          Припини носитися зі мною як з писаною торбою, - закотила очі Марта. – Просто запаморочилося в голові. В моєму стані це нормально.

-          Ти хочеш, щоб Макс мене потім зі світу зжив, якщо через мене з тобою і дитиною щось трапиться?

-          Нічого не трапиться. Я прекрасно почуваюсь.

 Ліна скоса глянула на подругу і полегшено зітхнула, але через кілька хвилин мовчанки вона несподівано розсміялась:

-          Як же це вас так напоумило залетіти? Я не розумію!

 Марта заразилась веселістю подруги і собі засміялась:

-          А я тобі зараз розповім як це робиться. Якось ми прийшли з вечірки трохи п’яні і забули... – не договорила Марта, бо Ліна активно замахала руками, заставляючи Марту припинити, але через сміх не могла заговорити.

-          Я знаю як це робиться, - реготала дівчина. – Не треба мені деталей вашої безвідповідальної поведінки.

-          Ми просто піддалися пристрасті, - Марта ледь не сказала «тобі цього не зрозуміти», але вчасно прикусила язика пригадавши, що Ліна якраз таки знає, що таке пристрасть і згодом замріяно додала, - але знаєш, я навіть рада. Я хочу мати дитину.

-          Я дуже щаслива за вас, - Ліна з ніжністю глянула на подругу.

-          Дякую, - в тон їй відповіла Марта і зітхнула, збираючись встати. -  Напевно, пора нам іти. Іра зачекалась нас у весільному салоні.

-          Ще кілька хвилин посидимо. Для певності. Іра зачекає. Я впевнена їй там не нудно. Там кавою з сендвічами пригощають. Їй сподобається, - засміялась Ліна.

-          В Іри здоровий апетит і я обов’язково розповім їй про твої глузування, - дразнила Марта подругу.

-          Та будь ласка. Налякала. Ми з нею чудово ладнаємо, - байдуже повела плечем Ліна і перевела тему розмови на цікавішу їй тему. – А ти, до речі, вже обрала букети на столи і сорочку для Максима?

-          Я не знаю, які квіти обрати, - застогнала Марта. – Це занадто важко. Мені всі подобаються.

-          На основі гортензій чи півоній. Я тобі вже казала, - наполегливо заговорила Ліна, - і дивись, можливо приготуємо бонбоньєрки для гостей? Думаю, можна взяти маленькі пляшечки з алкоголем і дві мигдалеві цукерки. Це як варіант. Можна ще над цим подумати, - Ліна постукала пальцем по бороді, роздумуючи і знов заговорила. - А плести «долю» ми будемо?

-          Не знаю, але думаю мама наполягатиме на цьому, - із спокійною посмішкою відповіла Марта.

-          Давай! Давай! Це так цікаво, - з ентузіазмом підстрибнула на лавці Ліна, викликаючи тим самим у подруги радісний сміх.

-          Тобі, бачу, організація мого весілля цікавіше ніж мені. В мене нема стільки натхнення.

-          Я люблю весілля і все, що з цим пов’язано. Зрештою, я ж дружка і зобов’язана тобі допомагати. Це приємні, радісні клопоти, - знизала плечима Ліна м’яко посміхаючись.

 Марта мимоволі згадала один період, коли Ліна з таким же хворобливим ентузіазмом хапалася всякого заняття, але нічого про це не сказала.

-          Так, це так. Твоя правда. Життя не таке вже й щедре на такі події і потрібно ними насолоджуватися, - і хитро посміхнувшись до Ліни додала, - а скоро в мене буде ще один такий момент...

-          Ага, подивлюсь я на тебе після кількох недоспаних ночей, як ти тоді заспіваєш, - скептично підняла брови дівчина.

-          Та це таке. Це не на завжди. Якось дамо з Максом ради, а як ні, то тебе покличемо няньчити маля.

-          В мене якраз на той період передбачається багато роботи. Просто завал, кажу тобі, - замахала рукою Ліна.

-          Он яка з тебе подруга, - звузила очі Марта, від чого Ліна засміялась.

-          Звісно допоможу, - м’яко глянула на подругу. – Я ж хочу стати улюбленою тіткою.

-          Станеш, не сумнівайся, - Марта ляснула долонями по колінах, наміряючись встати. – Ходімо вже. Я відпочила, а Іра вже, мабуть, всі сендвічі поїла, а я голодна як вовк.

 Вони підвелися і неспішно попрямували в сторону весільного салону.

-          Гарна сьогодні погода. Хоч би на весіллі так пощастило, - роздивлялася сторонами Ліна.

 М’яка, тепла весняна погода. Як же дівчина любила цю пору року, коли цвітуть яблуні (хоч в місті їх обмаль, але спогади з дитинства завжди з нею). Цей просто фантастичний запах був на рівні з цвітінням бузку, черемхи чи жасмину. Вулицями снували туди-сюди легко вдягнені люди, поспішаючи на вирішення своїх проблем як ,власне, і вони з Мартою.

-          Ви уже вирішили куди поїдете у весільну подорож? Всього місяць залишився, - між іншим спитала Ліна.

-          Так, полетимо у Венецію. Романтичне місце, сама знаєш, - посміхнулась, дивлячись на Ліну.

 Погляд подруги враз спохмурнів і Марта мало по чолі себе не вдарила.

-          Вибач. Я зовсім забула. Не подумавши ляпнула, - винувато подивилась на Ліну і обережно спитала. – Ти як? Все гаразд?

 Ліна підняла голову, дивлячись кудись в даль, різко вдихнула і глянула на Марту з якимось хворобливим блиском в очах:

-          Звісно. Ти чого? Я просто супер. Щаслива як ніколи, - розкинула руки в сторони, широко посміхаючись. – Вам сподобається у Венеції. Там дійсно витає дух романтики, але будь готова, що доведеться протискатися між натовпом туристів.

 Ліна ще раз посміхнулась і поспішила відвернутись до дверей салону, біля якого вони якраз зупинилися, відчинила і зайшла не оглядаючись.

 Марта задумливо дивилась вслід подрузі і, важко зітхнувши, послідувала за нею.

 Примірка суконь заняття веселе, тож дівчата досхочу насміялись, поки кравчиня відзначала останні поправки, які потрібно було зробити.

 Марта в перший їх візит в цей салон вибрала собі пишну сукню кольору слонової кістки без бретельок, а дівчата зупинились на приталених, довгих сукнях бузкового кольору.