Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Вже була глибока ніч, коли Урлас, син голови Мурлів, зібрався йти геть. Тамарі весь вечір провела біля Гранта і так нічого з того, що говорилося за столом, не почула і не зрозуміла. З одного боку, її думки були зайняті спогадами про подругу. Вона не знала як запитати про це гостя. А раптом вона помилилася і це не він забрав її? А з іншого боку, їй не давав спокою намір Гранта покарати її. Тим паче,  що з кожною  хвилиною  він все міцніше і міцніше стискав її долоню.

Його обіцянка і лякала її, і дещо збуджувала. Зовсім трішки. Крапельку. Вона точно бачила, що варто йому кинути на неї погляд, як він спалахував, виблискуючи очима.  Немов розуміючи, що думки про втечу все частіше пробігають у її голові, він міцніше стискав її руку, трохи пізніше навіть обійняв за плечі, а потім і зовсім міцно притис її до себе.

- Моя! — ніби говорив Грант усім, хто був присутнім.

- Моя! – хотів він ласкаво заспокоїти Тамарі,  проте замість цього ще сильніше хмурив чоло.

Він усіма фібрами своєї душі відчував її тваринний страх, і не знаючи його причин лише ясно розумів, що виною тому їх несподіваний гість.

Бачили цей страх і інші сильфіди, і єдиним фронтом розташувалися біля Тамарі. Рагнар й Ульфік ще з самого початку забули про пустощі й вели себе як істинні голови роду.  Вони готові були  будь-якої миті надати дівчині підтримку і не приховували цього.

А гість був незмінно ввічливий й наче не помічав такої  бурхливої  на його появлення реакції. Час від часу кинуте "цікаво" змушувало сільфідів ще більше насторожуватися.

Урлас, що з'явився без попередження і так і не пояснивши причин своєї появи, збирався йти. Вже стоячи на ногах,  вкрадливо запитав,  звертаючись до всіх  одразу:

- Серед  нашого світу подейкують,  що зникла дівчина з вашого роду. Чи, випадково, то не золотокоса красуня з  фіалковими очима?

Грант миттєво опинився біля нього.

- Що ти знаєш про це? Ти бачив дівчину? Знаєш,  де вона?

- Щоб  знати – не знаю. Але я бачив картинки. Як ви знаєте,  я ельф лише по матері. Мій батько – справжнісінький маг. Так от,   розкидав я свої  чарівні камінці,що показують минуле і майбутнє,  й раптом побачив її. Надто вже знайоме в неї  лице. Так от,  вона скаже,  де її знайти. Вона бачить. Вона говорить з вітром.

Довгий,  витончений палець,  немов звинувачуючи,  вказав на Тамарі. І доки всі  присутні оговтувалися від  почутого,  він раптом невловимо та швидко опинився біля Тамарі. Немов під дією якоїсь сили її долоні опинилися в його долонях, і дивним лагідним поглядом він глянув на неї і просипів:

– Мене просили тобі передати.

Непомітно щось вклав їй у руку і відразу відпустив її.  При цьому з викликом і глузуванням подивився на Гранта, який тільки зараз зрозумів, що його жінки хтось насмілився торкнутися.

Більше не розшаркуючись перед гостем, Грант хапає свою жінку і несе її в свої кімнати.

Здивована тиша застигла за його спиною.

- Вона його знає! - лють гарчить всередині Гранта.

Тихо сипить, сміючись за  його спиною Урлас.

- Вона тремтить від його дотиків! – тупі ревнощі просто волають у голові.

Нестримно гучний сміх лунає й знущається.

Двері до спальні відкрилися занадто гучно. Тамарі приземляється прямо обличчям у ліжко. Сідниці незграбно стирчать з подушок, ноги заплуталися в власній сукні. Вона навіть не встигає схопитися, як розірвані навпіл речі  відлітають у кут. Прохолодне повітря торкнулося оголеного тіла. Проте,  Тамарі вкрилася їжачками зовсім не від  холоду. Грант опускається на неї,  майже розплющуючи на ліжку й запускає пальці в важку копицю волосся на потилиці. Різко смикає так,  що її голова безпорадно закинулася назад.

– Скільки їх було? – шепоче у вушко крізь зуби, п’яним від  ревнощів поглядом помічаючи, як злякано сіпається жилка на тонкій шиї.

- Грант,  будь ласка… Ти лякаєш  мене… - бурмоче Тамарі,  а в голові лунає думка: «Здається, ти мріяла сьогодні про близькість?  Вуаля, люба!!!»

І перш ніж вона встигла відповісти, його губи притиснулися до шиї, люто, владно, в безжальному поцілунку.  Він різко перевертає  дівчину на спину, й поклавши руки обабіч голови,  низько нависає  на нею.

-Грант, - тремтячим голосом покликала вона.

Дуже повільно він схиляє  до неї  своє обличчя. В темних  очах  миготять ревниві іскорки,  на скроні диким пульсом б’ється жила. Як же довго він  мріяв про це м’яке,  податливе тіло! І як же раптом болісно стало бачити страх  та відчай в її  очах ясного медового кольору .

Його дихання обпалює  її губи. Пульсуючими грудьми вона відчуває  барабанний дріб  його серця.

Тамарі тремтить, у вухах  її шумить, дихання важчає, ноги стають ватяними, навіть руки не слухаються.

- Чому зі мною ?  - подумки кричить - Чому все, що могло б статися з будь-ким, постійно трапляється зі мною? Це що, жарт Долі такий?

З надривом схлипнувши, дівчина закриває  очі,  не в змозі дивитися на чоловіка,  якому вже починала довіряти. Про якого навіть сором’язливо мріяла по ночам.

Хочеться кричати, але горло наче лещатами перехопили. Хочеться тікати, але не слухаються ноги. Хочеться боротися, щипатись, бити кулаками, але... нічого не вийде. Вона не відчуває своїх рук.

Їй здалося, що вона цілу вічність лежить нерухомо, знемагаючи від напруження і поганих передчуттів. Вона намагалася виглядати незворушно - а тремтіла при цьому, немов осиновий лист. Тамі судорожно чіплялася за залишки присутності духу, наче за бар'єр, яким намагалася відгородитися від лютого чоловіка. І з сумішшю нестерпної туги і похмурої рішучості чекала, що станеться щось непоправне.

- Не треба, - ледь чутно вимовляє вона. – Не треба, будь ласка.

Благання в щойно прикритих очах, тремтіння прекрасного тіла, її дикий, неприборканий запах просто зводили його з розуму.

Його серце все ще не сповільнює хід, лункі удари стрясають груди. І минуле впереміш із сьогоденням. Кордони стерті. Темрява намагається взяти своє і не дає шансу забути.