Читати книгу - "Танки на мосту! Голка в сіні, Микола Олександрович Далекий"

— Здається, прийняв отруту. Жовтенька цукерочка…

— Біжи по лікаря! — гукнув Петрович.

Лікар з’явився за кілька секунд, але лице Ганса вже почало синіти й на губах пухирцями проступала кривава піна. Важке тіло хилилося набік.

— Він щось їв? — спитав Прокопенко.

— Склянку горілки й отаку цукерку, — сказав Сіровол. — Але цукерочка була більша, жовтенька. Дайте йому блювотного.

Лікар подивився на Ганса і з сумнівом похитав головою.

— Не допоможе. Здається, це ціаністий калій — отрута миттєвої дії.

— Приготував, сучий син, носив з собою про всяк випадок, — розгублено промовив Петрович.

— Це я винен, — сказав Сіровол.

— А я де був?

До хати ввійшли Бородань, Колесник, Висоцький.

— То що, хлопці, закругляєтеся? — ще з порога запитав Бородань. — Чого це він? Усе ще спить?

— Отруївся… — ніяково сказав Сіровол.

— І не встигли допитати?

— Допитали, як же, — Сіровол подав командирові протокол.

— Ну й біс із ним! Тягати таке падло з собою… Гадаєте, легко було б його відправити на Велику землю? Морока тільки. Зашморг чи ціаністий калій — хіба не однаково.

— Неув’язка все-таки.

Бородань сів за стіл читати протокол допиту.

Тут Сіровол побачив свого помічника, що подавав йому якісь знаки. Юрко, помітивши, що в хаті багато людей, попросив капітана вийти в сіни.

Того ранку Сіровол, не бажаючи, аби біля його хати метушилося багато людей, доручив Коломійцеві зустріти всіх листонош на сторожовому посту й там же, на підході до хутора, затримати групу Ковалишина.

— Ну як, Юрко?

— Як і було наказано. Ковалишин теж з’явився, чекають на вас. Я хотів би доповісти…

— Провірив версію? — всміхнувся Сіровол. — Давай. Цікаво, що там у тебе виходить.

— У тому-то й справа, що нічого не виходить, — заявив Юрко збуджено. — Якщо все було так, як каже взводний, то Москальов повинен би бути застреленим на сто — сто п’ятдесят метрів далі від того місця, де він лежав. І потім ця гільза від пістолета… Якщо він вистрелив, то, природно, мав би встигнути відбігти ще хоча б на кілька кроків, а Ковалишин підняв гільзу біля трупа.

— Чому відразу цього не завважив?

— Мене смерть Москальова приголомшила…

— Виходить, Ковалишин нас обдурив?

— Обдурив, товаришу капітан. Це точно! Я навіть думаю… — Юрко замовк, не наважуючись висловити своє припущення.

— Не бійся, доказуй. Хто, по-твоєму, цей Ковалишин?

Коломієць ще більше зблід — запитання капітана підтверджувало той страшний здогад, який виник у нього після повторного відвідання галявини, де було вбито Москальова.

— Невже той, кого ми шукаємо?

Сіровол сердито кивнув головою:

— Він і є! Голка. Вколов нас уже не раз…

— Голка? Але ж цю кличку Ганс дав Москальову?

— Для того лиш, щоб урятувати й зберегти справжнього Голку.

— Значить, кепка, одягнена козирком назад, хустинка…

— Так, так, це був умовний наказ Ковалишину знищити Москальова, — підтвердив його думку Сіровол. — По-моєму, це було так…

І капітан почав викладати свою версію.

Після невдалого для гітлерівців бою біля Чорного болота й пізнішого розгрому їхнього гарнізону в Дубовлянах, Голку охопив відчай. Він усе зрозумів Зрозумів і те, що Сіровол знає про існування німецького агента в загоні й разом із своїм помічником докладає всіх зусиль, аби якнайшвидше виявити, хто і яким чином повідомляє гестапівців про бойові плани партизанів Голка знав, як нещадно розправляються гестапівці з агентами, які дають неправдиву інформацію, й тому боявся, що, перш ніж капітан Сіровол натрапить на його слід, підішлють у загін людину з наказом знищити його, Голку. І раптом появляється Москальов у кепці, одягненій козирком назад, з олівчиком за вухом і замотаним хустинкою вказівним пальцем лівої руки.

Все, чого його вчили, всі заздалегідь обумовлені знаки Голка добре пам’ятав. Виявляється, Москальов також був зв’язаний із німцями, але, очевидно, втратив їхнє довір’я і, сам того не відаючи, приніс собі смертний вирок розгніваного шефа. Голці наказували знищити Москальова. Якраз у той час, коли стало відомо, що Художник цікавиться голубами. І Голка вирішив усе звернути на Москальова — зручнішої нагоди заплутати сліди важко було б шукати. Вночі, незадовго до тривоги, він, у кепці, одягненій козирком назад, побував у Кухальського, взяв клітку з останнім голубом і сховав її в зарослях. А вранці підвів до того місця Москальова й, пропустивши вперед, застрелив першим же пострілом. Потім зробив ще три постріли: один з пістолета Москальова, два з автомата й розкидав, де треба, стріляні гільзи. В кишеню вбитого для більшої переконливості засунув кілька аркушиків цигаркового паперу й тонко заструганий олівець. Він усе ретельно продумав, але згарячу все ж де в чому прорахувався. І не зійшлися кінці з кінцями.

Юрко слухав капітана, з тугою дивлячись в одну точку. В думках він картав себе, що не надав вчасно значення багатьом дрібницям, які могли б допомогти набагато раніше розпізнати справжнє обличчя Ковалишина. Одна пушинка, яку покійний Селіверстов зняв із рукава Ковалишина, чого варта! Адже це була пір’їнка голуба, якого невдовзі перед цим Голка відправив з таємним донесенням, де й коли партизани чекають літаків із Великої землі. Не звернув уваги, не подумав. А міг би…

— Товаришу капітан, коли ви запідозрили Ковалишина?

— Відверто кажучи, лише тої миті, коли довідався про смерть Москальова. Ну, а там, на галявині, я побачив, що все було зовсім не так, як Ковалишин розповідає, й підозріння зміцніло.

— Навіщо ж тоді ви доручили йому таке серйозне завдання?

— А то ніяке не завдання. Просто я хотів,