Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

— Ось розберемося із Гострюком і поговоримо… Василю Івановичу, — сказав капітану Вегеру, який повернувся до кабінету. — Не забудьте зняти відбитки взуття, що на ченцеві, і того, яке знайшли у нього вдома. І відбитки пальців — чи не вони на другій чарці бідолашної Каталін?

— Уже, Дмитре Івановичу, — бадьоро доповів капітан. — Усе на експертизі.

— Добре, — сказав підполковник. — Ну що ж, на сьогодні, мабуть, досить? Ідете, Семене Андрійовичу?

Вони вийшли у коридор, і Коваль примирливо додав:

— І не будемо сваритися, Семене Андрійовичу, адже мета у нас одна.

Будь його воля, сказав би зараз майору все, що думає. Але зараз не можна. Попереду ще спільна робота. Хоч, втім, в ім'я цієї роботи і варто було б…

З кабінету начальника міліції Коваль подзвонив Туру, який поїхав на нараду в Ужгород, і сказав, що має цікаві відомості. Тур пообіцяв повернутися завтра, як тільки нарада скінчиться.

Другий допит колишнього ченця Коваль вирішив провести, поки не повернувся Тур. Навіть ризикуючи викликати незадоволення слідчого, який, хоч і залишався вірним концепції: убивці Кравців і Самсонов, — все ж волів допитати і Гострюка, бо вважав, що оперативні працівники після короткого дізнання повинні передавати усіх підозрюваних офіційному слідству… Ну і, звичайно, без майора Бублейникова, якого нелегко стримувати.

Власне, він схитрував, підполковник Коваль, і подзвонив в Ужгород не так щоб повідомити новини, як дізнатися, коли слідчий збирається повернутися.

Не чекаючи і Вегера, який зрання подався у район, полковник наказав привести Гострюка…

За ці два дні колишній чернець дуже змарнів. Коли він переступив поріг кабінету, Коваль подумав, що розмова буде серйозна і, можливо, начистоту — «брат Симеон» не ховав погляду, дивився в очі.

На що він зважився? Які показання дасть?

— Сідайте.

Стільців було кілька, але чернець сів на той, що стояв ближче до столу, навпроти Коваля, немов підкреслюючи цим, що готовий вести відверту розмову.

Й справді, цього разу Гострюк не чекав традиційних запитань. Він заговорив перший.

— Виходить, удову вбили? Я правильно зрозумів?

— Так, Каталін Іллеш убили. Мало того, зарізали і двох її доньок, Єву і молодшу, шістнадцятирічну Ілону. Для вас це новина?

Гострюк перехрестився і щось нечутно прошепотів губами. Потім обидва помовчали. «Якщо вже сам почав, нехай сам і продовжує», — вирішив Коваль.

— Як я розумію, на мене падає підозра. Мій раптовий приїзд сюди у червні, моє минуле… Можна, я поставлю вам одне запитання?

Коваль кивнув.

— Коли сталося убивство? Якого числа?

Коваль затримався з відповіддю. Чи не хоче Гострюк і цим запитанням відвести від себе підозру? Та невже він такий наївний або вважає його, Коваля, дурником? Якщо він — убивця, то дата злочину для нього не є таємницею, а якщо непричетний, то яке це має значення: десятого, п'ятнадцятого чи двадцятого сталася трагедія?

— Уночі проти шістнадцятого липня. — Коваль зробив паузу. — А чому це вас цікавить?

Колишній чернець теж не поспішав з відповіддю.

— Я вирішив усе розповісти… Одне слово, я не хочу потерпіти за іншу людину. До цієї трагедії я, можливо, і маю відношення, але дуже непряме, віддалене.

Коваль приготувався записати його показання.

— Але перед тим, як розповідати, — сказав Гострюк, — дозвольте ще одне запитання. Важливе.

Коваль не заперечив.

— Де ви взяли той перстень?

Тепер вражений був підполковник. Ернст Шефер добивався, як потрапив до міліції цей перстень. А зараз і Гострюк, видно, найбільше цікавиться цим, бо вп'явся у нього своїм чіпким поглядом.

Коваль розгладив долонею чоло, провів по заплющених очах, збираючись з думками.

— А яке це має значення?

— Дуже велике. Якщо перстень знайдено в хаті Катарін і якщо це справді перстень Карла, значить, і Карл був там.

«Навіяння якесь! — здивовано подумав Коваль. — Як він міг здогадатися, де знайшли перстень?»

— З чого ви зробили такий висновок?

— Про це — потім, — відповів чернець.

«Хоче мене заплутати! — подумалося підполковникові. — Ах, стріляний горобець!.. Але який хитрий хід, яка гра! Невже сподівається, що я повірю, нібито вдову убив покійник. Зараз іще скаже про дух Карла, який повернувся з того світу і знищив зрадливу дружину. Новітній Командор, що карає не Дон-Жуана, а свою жінку… Ну, почекай, святеннику, зараз я почну!»

Коваль погодився:

— Гаразд. — І далі спитав: — У вас, громадянине Гострюк, є алібі в Києві? Маю на увазі дату злочину. Давайте у такому разі почнемо з цього.

— Не тільки на п'ятнадцяте, але й на шістнадцяте липня є. П'ятнадцятого я ремонтував різний інвентар на подвір'ї.

— До котрої години?

— Вийшов із Лаври, пам'ятаю, о восьмій вечора. Бив годинник. А на подвір'ї мене бачило багато людей. І гості, і працівники.

— Ви так точно пам'ятаєте закінчення роботи кожного дня чи тільки п'ятнадцятого?

— Здебільшого не пам'ятаю. А п'ятнадцятого звернув увагу на бій годинника. Чому, й сам не знаю… Либонь, передчуття було. Господь підказав…

— Що ви робили далі? Куди попрямували, як вийшли з воріт Лаври?

— Спустився пішки по вулиці Кірова до гастронома, що на розі. Мене там