Читати книгу - "Коли повертається веселка"

Славні, її сонячній душі

…Серпнева ніч пахла осінню. Втомлена акушерка заховала під косинку неслухняне пасмо і сіла на табуретку. Вона немов відчувала, що зараз народиться дитина випадкової вагітності. Таких тут багато, випадкових, на гуркотливій вдень та вночі будівлі, де навколо лише самі бараки та вагончики, а поміж ними мотузки із сірою білизною та вбиральні. Хто тільки в них не живе! Безнадійні романтики з гітарами, вчорашні злочинці, жінки, що засиділись у дівках та ще досі марять мріями про чарівного принца, а також школярі, що необачно повипадали з батьківського гнізда, ледве встигнувши отримати атестат. Майже в кожному домі свої перші кроки ступають малюки з надією на щастя та мріями, що вони ніколи не прокинуться самотніми.

Акушерка подивилась на породіллю і швидко відвела погляд.

«Завтра ж утече, – подумала вона, – а нам доведеться в область писати. А якщо не втече, то зробить усе, щоб позбутись дитини».

Вона тяжко зітхнула, заплющила очі та задрімала. Раптом її розбудив несамовитий крик.

Дівчинка народилась швидко, запищала і замовкла. Сестра перерізала пуповину і вже хотіла перев’язати, аж раптом акушерка зупинила її.

– Я сама, – мовила вона, вправно зав’язуючи слизьку кишку, і передала дитину медсестрі. – Нехай у неї буде гарний пупець. Не впусти.

– Ганно Михайлівно, хіба я колись впускала когось?! – запитала медсестра, позіхнула і пішла до тазу з водою. – Хм, щось мовчить…

– Що? Мертва? – з надією запитала породілля.

– От, сука! – прошипіла акушерка.

І раптом дівчинка почала кричати.

Теплого квітневого ранку, в п’ятницю, журналістка Таня Ладна прокинулась знаменитою. Її розбудив телефонний дзвінок.

– Ти навіть уявити не можеш, що зараз відбувається, – сказав головний редактор журналу «Перша столиця» Михайло Осока.

– Ні, не уявляю. – Таня потягнулась, наскільки дозволяло її ліжко.

Звісно, можна було лягти впоперек, але вона ніколи так не лягала, немов та, друга, половина ліжка належала не їй, а комусь іншому.

– Ти дивилася блог?

– Я ще сплю…

– Прокидайся, інакше проспиш свій зоряний час. Твоя стаття зачепила читачів. Можу лише уявити, що тобі понаписували.

Та уявляти не потрібно було. Стаття була про безсердечність, одним словом, нічого оригінального, але в ній Таня пригадала слова із пісні про крокодила Гену:

«І плювати на тих, кого образили, – далі написала вона, – нехай самі ковбасяться. Та потрібно пам’ятати, що в небосхил під назвою совість колись обов’язково впрешся».

– Хочеш послухати?

– Давай. – Таня потягнулася за халатом, що лежав на кріслі.

– «Ви принижуєте значення шедевра світової мультиплікації… Вас потрібно поставити до стінки». М… гм… «Ви калічите душі дітей, зазіхаючи на їхнє щасливе майбутнє».

– Осоко, я скоро приїду.

Почухавши злегка занімілу потилицю, Таня взула капці, накинула халат і пішла в кухню.

От так завжди: у статті хочеш сказати про одне, а читач обов’язково щось витягне з неї інше, перекрутить на свій лад. Хоч бери і пиши після заголовку, про що буде стаття. Якщо написати зі всіма подробицями, як один відомий співак напився і набив пику іншому відомому співакові, що станеться? Хіба всі будуть дзвонити в редакцію і кричати, що журналісти принижують талант співака? Звичайно, ні. Навпаки, усі ще наввипередки купуватимуть білети на їхні концерти, хоча раніше вдовольнялися телевізором. Чому так? А все тому, що співаків безліч і всі вони однакові. Чим більше вони привертатимуть до себе увагу скандалами, тим більше про них говоритимуть, оскільки скандали, на відміну від їхньої творчості, хоч трішечки відрізняються. А крокодил Гена один, його чіпати не можна, навіть якщо він помиляється. Та насправді не тільки крокодил Гена помиляється і не тільки він виховував маленьких глядачів, які все бачать, усе чують і розуміють, навіть те, чого не помічають дорослі.

Таня піднялась навшпиньки, потягнулась і подивилась у вікно. На старому дереві, гілка якого майже сягала підвіконня, сидів сусідський кіт, а трішки вище – набундючений голуб. Не відводячи погляду від кота, вона випила склянку води і постукала по склу. Голуб ліниво полетів. Кіт злісно поглянув на Таню, повів вухами і, підгорнувши під себе лапи, удав, що збирається спати.

Таня вимкнула кавоварку, витягнула зі шафки вівсяні пластівці, а з холодильника пакет соку.

Ось вона і знаменитість! Авжеж! Ні радості тобі, ані гордості. Ось коли б раніше, коли все було інакше, коли за цим столом вони сиділи разом