read-books.club » Детективи » Пентаграма 📚 - Українською

Читати книгу - "Пентаграма"

280
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Пентаграма" автора Ю. Несбе. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 70 71 72 ... 98
Перейти на сторінку:
class="p1">– Могло бути і гірше. – Свен подивився на плакат. – Я ходив на концерт Іггі й «Студжес» у Берліні, напевно, ще до народження того, хто жив у цій кімнаті.

Харрі подивився на годинник. Десять хвилин на другу. Волер і його команда вже, напевно, перевірили квартиру на Софієсгате і зараз досліджували довколишні готелі. Невідомо, скільки часу в них із Сівертсеном у запасі. Харрі впав на канапу і потер обличчя долонями.

Чортів Сівертсен!

Адже наскільки простий план! Дістатися відомого місця, подзвонити Б’ярне Мьоллеру і начальникові кримінальної поліції, і нехай по телефону вислухають свідчення Свена Сівертсена проти Волера. Сказати їм, що на його арешт у них є три години, після чого Харрі дзвонить журналістам і підносить їм бомбу. Потім треба просто сидіти тихо й чекати підтвердження, що Волер спійманий. Після цього Харрі подзвонив би Рогеру Єндему з «Афтенпостен», попросив би зв’язатися з начальником кримінальної поліції й узяти коментар із приводу арешту. І тільки тоді, коли все буде обнародувано, Харрі й Сівертсен вилізуть зі своєї нори.

Абсолютно виграшна стратегія – і тут Сівертсен висуває свій ультиматум.

– А що, коли…

– Не починайте, Холе. – Сівертсен навіть не подивився в його бік.

– Чорт забирай!

Харрі знову поглянув на годинник. Він знав, що це марно і пора перестати думати про зникаючий час, зібратися з думками, почати імпровізувати, розглянути всі можливі варіанти в цій ситуації.

– Добре. – Харрі заплющив очі. – Розкажи мені свою історію.

Свен Сівертсен подався вперед, наручники брязнули.

Харрі стояв біля відчиненого вікна і слухав Сівертсена. Той почав розповідь із сімнадцяти років, коли він уперше побачив свого батька.

– Мама думала, я в Копенгагені, але я поїхав у Берлін і відшукав його. Він жив у посольському містечку поряд із Тіргартен-парком, у великому будинку зі сторожовими собаками. Я знайшов садівника, він провів мене до вхідних дверей і подзвонив. Коли батько відчинив, мені здалось, я дивлюся в дзеркало. Ми стояли й дивились один на одного, мені навіть не довелося представлятися. Потім він заплакав і обійняв мене. Я прожив у нього чотири тижні. У нього була дружина і троє дітей. Він не розповідав мені, чим займається, а я не запитував. У Ранді, його дружини, була невиліковна хвороба серця, і вона «поїхала поправляти здоров’я в одному дорогому санаторії в Альпах». Цю фразу, схожу на цитату з любовного роману, він вимовив цілком серйозно. Мені здалося, що він відправив її туди саме тому. Він, поза сумнівом, її любив. Вірніше, був закоханий. Коли він говорив про її скору смерть, це звучало, як історія з дамського журналу.

Одного дня ввечері у гості зайшла одна з подруг його дружини, ми випили чаю, і за столом батько сказав, що сама доля з’єднала їхні шляхи: його і Ранді, але вони любили одне одного так зухвало і не ховаючись, що доля вирішила його покарати, змусивши її згасати в розквіті своєї краси. Він говорив таке не червоніючи. Тієї ночі я не міг заснути і вирішив заглянути в його винну шафку. Мимохіть я помітив, як та сама подруга тихо вислизнула з його спальні.

Харрі слухав і кивав. Нічне повітря дійсно стало прохолоднішим, чи йому тільки так здавалося? Сівертсен змінив позу і сюжет розповіді:

– Удень дім був у цілковитому моєму розпорядженні. У батька були дві дочки: Боділь і Аліса, чотирнадцяти й шістнадцяти років. Їм, зрозуміло, я здавався чарівним і привабливим. Незнайомий старший звідний брат приїжджає в їх маленький світ із великої землі. Обоє в мене закохались, але я вибрав Боділь, молодшу. Одного дня вона рано повернулася зі школи, й я повів її в батьківську спальню. Коли вона захотіла прибрати забруднену кров’ю постільну білизну, я вигнав її з кімнати, замкнув двері та вручив ключ садівникові з проханням передати його особисто батькові. Наступного ранку, за сніданком, батько запропонував мені працювати на нього. Так я почав займатися контрабандою діамантів.

Сівертсен замовк.

– Час спливає, – нагадав Харрі.

– Моєю ділянкою роботи був Осло. Спочатку я припустився кількох помилок, за кожну з яких отримав умовний вирок, але потім пристосувався, і робота пішла як по маслу. Моєю спеціальністю було проходити митний контроль в аеропортах. Це було нескладно. Всього лише – респектабельно одягнутись і нічого не боятись. І я не боявся. Я плював на всі небезпеки. Для маскування я надівав білий пасторський комірець. Звичайно, це старий прийом, і в митників міг викликати підозру. Вся штука в тому, що треба ще знати, яка у пастора має бути хода, зачіска, взуття, як він тримає руки і яких виразів може набирати його обличчя. Якщо навчишся цьому, тебе майже гарантовано не зупинять. Навіть якщо митник у чомусь тебе запідозрить, аби зупинити пастора, йому треба здолати психологічний бар’єр. Уявіть собі: повз нього проходять волохаті хіпі, а митник риється у валізі пастора й нічого не знаходить – тут уже він напевно виклопоче догану. А для митної служби – як і для інших державних відомств – репутація і видимість хорошої роботи завжди були важливішими за дійсні результати. У вісімдесят п’ятому році батько помер від раку. Невиліковна хвороба серця Ранді продовжувала бути невиліковною, що не перешкодило їй повернутися додому і продовжити справу чоловіка. Не знаю, чи стало їй відомо про мене і Боділь, але несподівано я залишився без роботи. Норвегія  – більше не перспективний район, заявила вона, але натомість нічого не запропонувала. Декілька років я байдикував у Осло, а потім переїхав у Прагу, де після падіння залізної завіси для контрабандистів відкрилося справжнє золоте дно. Я добре говорив по-німецьки й одразу потрапив у потрібну колію. Швидко заробляв гроші й так само швидко їх розтринькував. Заводив друзів, але ні до кого не прив’язувався. Те ж саме з жінками. Мені це було не треба. Тому що – знаєте, Холе? – з’ясувалося, що я успадкував дар батька. Уміння бути закоханим.

Сівертсен кивнув на плакат з Іггі Попом і вів далі:

– Ніякий афродизіак не діє на жінок сильніше, ніж щира чоловіча закоханість. В основному, я заводив романи із заміжніми – з ними менше проблем, а в скрутні часи вони ставали вірним джерелом доходу, хоч і ненадовго. Роки проносилися, не залишаючи на мені відмітин. Мені минуло тридцять, а я, як і раніше, був безтурботно усмішливий, влюбливий і хороший у ліжку.

Сівертсен притулив голову до стіни й заплющив очі.

– Мабуть, звучить цинічно. Але повірте, щоразу я освідчувався від щирого серця, як освідчувався своїй дружині батько. Я віддавав їм

1 ... 70 71 72 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пентаграма"