Читати книгу - "Пентаграма"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
– Так чому ж не продовжила? – запитав Харрі, випускаючи дим в Іггі.
– Я ж закохався в неї, а моєї закоханості вистачало на нас обох. Мені хотілося, щоб вона була тільки моєю, а для Єви – як і для більшості незакоханих жінок – на перше місце виходила економічна стабільність. Щоб отримати ексклюзивні права, я мусив багато заробляти. Контрабанда «кривавих» алмазів зі Сьєрра-Леоне – справа не занадто ризикована, але вона не перетворювала мене на надзвичайного багача. Контрабанда наркотиків пов’язана із занадто високим ризиком. Тому я вибрав зброю і Принца. Двічі ми зустрілися в Празі, щоб обговорити умови співпраці. Вдруге у відкритому кафе на площі. Єву я попросив зіграти роль фотографуючої туристки, і абсолютно випадково на більшості фотографій виявився столик, за яким сидимо ми з Принцом. Копії таких фотографій я зазвичай прикладав до листів-попереджень, які відправляв недбайливим компаньйонам. Метод дієвий. Але Принц був сама пунктуальність, із ним у мене ніколи не було клопоту. Тільки через тривалий час я дізнався, що він працює в поліції.
Харрі зачинив вікно і сів на канапу.
– Цієї весни мені зателефонували, – вів далі Сівертсен. – Говорив норвежець. Східнонорвезький діалект. Не знаю, як у нього опинився мій номер. Здавалося, він знає про мене все, і мене ледве не охопила паніка. Та ні, охопила. Він знав, ким була моя мати, за що мене судили, про червоні діаманти-зірочки, які я возив уже декілька років. Що ще гірше: він знав, що я зайнявся зброєю. Йому хотілося придбати і те й інше. Діамант і «ческу» з глушником. Він запропонував нечувану ціну. Щодо зброї я відмовився, сказав, що її треба купувати по інших каналах. Але він наполягав, що купити йому треба саме у мене без посередників. Він збільшив суму. Єва, як я вже сказав, жінка з потребами, втратити її я не міг. Тому ми з ним домовилися.
– Про що саме ви домовилися?
– Умови доставки у нього були дуже специфічні. Товар треба було доставити у Фрогнер-парк, до фонтана під Монолітом. Перша доставка сталася трохи більше п’яти тижнів тому. Прийти треба було до п’ятої вечора, коли найбільше туристів і людей, які приходять у парк відпочити після роботи. Таким чином, і мені, і йому було б легко з’явитися там і піти непоміченими. У будь-якому разі, шанси, що мене хто-небудь упізнає, були мінімальні. Багато років тому в празькому барі, куди я зазвичай заходжу, я зіткнувся з типом із Норвегії – ми з ним часто билися в школі. Він мене не впізнав. Окрім нього і його дами, з якою він приїхав до Праги у весільну подорож, я більше ні з ким із Осло не бачився, відколи поїхав звідси. Розумієте?
Харрі кивнув.
– Клієнтові не хотілося, щоб ми зустрічались особисто, але мене це влаштовувало, – сказав Сівертсен. – Товар я мав принести у коричневому пластиковому пакеті й покласти в зелену середню урну перед фонтаном. Для нього була дуже важлива точність виконання. Суму, про яку ми домовилися, він заздалегідь переказав на мій рахунок у Швейцарії. Він сказав, що саме те, що він мене відшукав, зводило нанівець можливість обману з мого боку, і мав рацію. Можна сигарету?
Харрі дав йому закурити.
– Наступного дня після першої доставки він подзвонив знову і замовив «Глок-23» і ще один «кривавий» діамант на наступний тиждень. Те ж місце, той самий час, той самий порядок дій. Була неділя, але народу в парку не зменшилось.
– Того ж дня і в той самий час сталося перше вбивство. Маріуса Веланна.
– Що?
– Нічого. Продовжуй.
– Так повторювалося тричі. З інтервалами в п’ять днів. Але востаннє все сталось інакше. Треба було виконати дві доставки. Одну – в суботу, іншу – в неділю, тобто вчора. Клієнт просив мене переночувати у матері з суботи на неділю, щоб знати, куди дзвонити на випадок, якщо плани раптом зміняться. Мене це влаштовувало, я й сам збирався так зробити. Я з радістю поїхав до мами, готуючись повідомити їй хороші новини.
– Що скоро вона стане бабусею?
Сівертсен кивнув:
– І що я одружуюся.
Харрі уточнив:
– Значить, знайдені у валізі діамант і пістолет призначалися для недільної доставки?
– Так.
– Гм…
– Ну? – запитав Сівертсен, коли відчув, що пауза затягнулась.
Харрі заклав руки за голову, відкинувся на канапу й позіхнув.
– Як фанат Іггі, ти, зрозуміло, чув його «Blah-Blah-Blah»? Хороший альбом. Цілковита бридня.
– Цілковита бридня?
Свен Сівертсен ударив ліктем по батареї, та відгукнулася пустим металевим звуком.
Харрі підвівся:
– Піду провітрю череп. Тут недалеко цілодобова автозаправка. Що-небудь купити?
Сівертсен заплющив очі.
– Послухайте, Холе. Ми в одному човні. Човен тоне. Ясно? Ви не просто чудовисько. Ви ще й дурень.
Харрі посміхнувся й випростався:
– Я про це подумаю.
Коли він через двадцять хвилин повернувся, Свен дрімав на підлозі, притулившись до батареї, немов у вітанні, піднісши приковану руку.
Харрі виклав на стіл два гамбургери, картоплю фрі й велику пляшку коли.
Свен протер очі:
– Подумали, Холе?
– Ага.
– І що придумали?
– Згадав про ваші з Волером фотографії з Праги, що наклацала твоя подруга.
– Яке відношення це має до справи?
Харрі відстебнув наручники.
– Фотографії – ніякого. Я згадав, що вона розігрувала з себе туристку. І робила те, що роблять туристи.
– І що ж вони роблять?
– Ти ж сам сказав. Фотографують.
Сівертсен потер зап’ястки й подивився на їжу на столі:
– А про склянки ви не подумали, Холе?
Харрі вказав на пляшку.
Свен відкрутив кришку
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пентаграма», після закриття браузера.