Читати книгу - "Останній дон"

— Бо вілла може дати готелеві від ста тисяч до мільйона баксів щоночі,— відповів Кросс.

— Але Джорджіо має віллу, — дорікнув Данте.

— Гаразд, — погодився Кросс, — я з'ясую це з Джорджіо. — Обидва знали, що Джорджіо обуриться, почувши про Дантову вимогу.

— Ніякої надії, — зітхнув Данте.

— Коли оженишся, — пообіцяв Кросс, — я дам тобі віллу на медовий місяць.

— У своєму оперативному плані, — заговорив Піппі,— я взяв до уваги вдачу Великого Тіма. Кроссе, ти допомагатимеш просто тут, у Веґасі, підготувати цього типа. Ти повинен дати Данте необмежений кредит у касі, а потім зробити так, щоб його маркери зникли. Тим часом у Лос-Анджелесі все підготують. Ти повинен упевнитись, що хлопець тут і не приховує свого перебування. Тож улаштуй вечір на його честь і подаруй йому «ролс-ройса». А коли він буде тут, познайом його з Данте й зі мною. Після цього ти вільний.

Піппі понад годину докладно пояснював усі подробиці плану. Данте був у захваті:

— Джорджіо завжди казав, що ти найкращий. Я сердився, коли дон поставив тебе в цій справі наді мною. А тепер бачу, що він мав рацію.

Піппі сприйняв ті лестощі з незворушним обличчям і лише проказав:

— Запам'ятай, це «причастя», а не «конфірмація». Нехай усе скидається на те, ніби він просто втік від кредиторів. З його славою усіма позовами проти нього це видасться цілком імовірним. Данте, не вдягай під час операції отих своїх клятих капелюхів. Люди помічають усе кумедне. І запам'ятай: дон сказав, що хотів би, аби Тім розповів, як він намірявся підтасувати результати, але конечної потреби тут нема. Тім проводир, тож коли його не стане, ніхто не підтасує. Отже, не роби чогось нерозумного.

— Без капелюха я почуваюся нещасливим, — холодно поскаржився Данте.

Піппі стенув плечима.

— І ще одне, — додав він, — не намагайся шахрувати, користуючись своїм необмеженим кредитом. Це слова самого дона, він не хоче, щоб готель при цій операції втратив своє багатство. Адже й так доводиться викладати гроші на «ролс-ройса».

— Не турбуйтеся, — заспокоїв Данте, — моя робота для мене насолода. — Він замовк і додав, підступно посміхаючись: — Сподіваюся, цього разу ви дасте мені добру характеристику.

Ці слова здивували Кросса, він зрозумів, що між батьком і Данте зачаїлася ворожість. Здивувало його ще й те, що Данте намагається залякати батька. Тут може критись небезпека, байдуже, це донів онук чи ні. Але Піппі, здається, не звернув уваги.

— Ти Клерікуціо, — мовив він. — Хто я такий, щоб давати тобі характеристику? — Він поляскав Данте по плечах. — У нас з тобою спільна робота. Впораймо ж її добре.

Коли Конокрад Снедден прибув до Лас-Вегаса, Данте заходився його вивчати. То був дебелий і гладкий чоловік, проте жир його був твердий, добре тримався кісток і не розпливався. Його блакитна бавовняна сорочка мала на грудях великі кишені, посередині кожної — білий ґудзичок. В одну кишеню він клав чорні стодоларові фішки, в другу — золотаво-білі п'ятсотдоларові. Червоні п'ятидоларові й зелені двадцятип'ятидоларові фішки він напихав у кишені своїх полотняних штанів із широчезними холошами. На ногах бовтались коричневі сандалі.

Конокрад грав здебільшого в кості, гру, де були найвищі відсотки. Кросс і Данте знали, що він уже поставив десять тисяч на два міжуніверситетські матчі з баскетболу і зробив ставку в двадцять п'ять тисяч доларів у нелегальних веґаських букмекерів на кінські перегони в Санта-Аніті. Конокрад не збирався сплачувати податків. І, здається, не дбав про свої ставки. Для нього настала велична пора кидати кості.

Конокрад був старший за столом для гри в кості, наказуючи решті гравців не знімати ставок з його костей, насмішкувато покрикуючи на них не бути боягузами. Він робив ставки чорними фішками, цілі стоси фішок покривали всі цифри, він усякчас ставив правильно. Коли кості доходили до нього, він кидав їх так завзято, що вони відскакували від протилежного краю столу й мало не поверталися йому в руки. Тоді він намагався схопити їх, але круп'є був насторожі й хапав їх своєю ключкою і тримав, щоб решта гравців могли зробити свої ставки.

Данте теж сів до столу за кості й поставив проти Великого Тіма, що вигравав. Потім зробив усі згубні спарені ставки, що, якби не його незвичайне щастя, неодмінно довели б гравця до руїни. Данте ставив на дві четвірки підряд і на дві десятки підряд. Він ставив на дванадцять в одному киданні і на одиниці та одинадцятий в другому киданні при шансах тридцять і п'ятнадцять проти одного. Він попросив двадцятитисячний маркер і, підписавшись за чорні фішки, розклав їх по всьому столу. Потім попросив іще один маркер. На той час він уже привернув увагу Великого Тіма.

— Агов, ти, в капелюсі! — гукнув Великий Тім. — Навчися грати в цю гру.

Данте приязно помахав йому капелюхом і далі робив несамовиті ставки.

Коли у Великого Тіма випала сімка, Данте взяв кості й попросив п'ятдесяти-тисячний маркер. Він розклав чорні фішки по столу, сподіваючися, що йому не пощастить. Йому не пощастило. Тепер Великий Тім приглядався до нього з цікавістю, яку аж ніяк не назвеш звичайною.

Великий Тім Конокрад їв у кав'ярні, що правила водночас і за ресторан, де подавали прості американські страви. Великий Тім рідко харчувався у вишуканих ресторанах готелю «Ксанаду»: вигадливому французькому, північноіталійському та справжньому англійському королівському шинку. Разом з Тімом обідало п'ятеро друзів, і Тім дав кожному квитки з близької до лото гри в кено, тож за їжею вони могли проглядати таблички з цифрами. Кросс і Данте сиділи в кабінці в закутку.

Коротко підстрижене біляве волосся Конокрада робило його схожим на Брейґелів портрет веселого німецького бюргера. Тім замовив усілякі наїдки, еквівалент десь трьох обідів, проте не осоромився, з'їв майже все, хапаючи інколи що-небудь із тарілок своїх приятелів.

— І справді погано, — мовив Данте. — Я ще ніколи не бачив чоловіка, щоб так тішився життям.

— Це, до речі, один із способів наживати ворогів, — сказав Кросс. — Надто коли тішишся життям чужим коштом.

Вони дивились, як Великий Тім виписує чек, який йому не треба було оплачувати, і звелів комусь зі свого товариства дати дрібних «на чай». Коли той гурт вийшов, Кросс і Данте почулися розкутіше й відпочивали за кавою. Кросс любив цю величезну кімнату зі скляними стінами, з якої видніла