Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

це наша сфера діяльності. Під'їжджаємо до місця події, а там одне з найдивніших вбивств, які я коли-небудь бачив. І повір, це було лише перше вбивство з тих, на яке нас викликали. Кожен наступний випадок теж був дивним. Ага, хтось поставив біля стін міста кількаметрову тичку і насадив на неї жіночу голову. Я думаю, що ніхто не зможе передати, як виглядає насаджена голова. Ти всім своїм єством відчуваєш, що це була людина, ти бачиш закочені очі, гримасу рота, заплетене в коси волосся, але все, що ти бачиш, це голова. І мухи. Багато мух. Курва. Крові небагато, але... Я не дивуюся, що колись такий метод застосовували, щоб залякувати. Решту тіла так і не знайшли.

– Якась різанина.

– Відразу ж до нас прийшов якийсь прибацаний музейний працівник, який проводив екскурсії по Моронгу і таке інше. Він розповів нам, що це Вежа Відьом, і що колись саме тут вбивали відьом. Як згодом виявилося, він говорив правду. Кілька сотень років тому молоду дівчину вбили точно так само, відрізавши їй голову і насаджуючи її на паль. Не скажу, якого це було року, бо дати не пам’ятаю, але пам’ятаю ім’я: це була Барбара Шван. Їй було чотирнадцять, і її звинуватили в чаклунстві та дітовбивстві. Її голову насадили на тичку як попередження, а перед цим її стратили, відрубавши голову сокирою. Ну і, відьом ув'язнювали в цій вежі століттями.

– Дивовижна історія, – цілком чесно сказав Кшисєк.

Це й справді було дивовижно, тому що зараз це була інша справа, ніж та, яку знайшов Карасінський. Може вбивця намагався вже й раніше, але не зміг виконати завдання? Почекав рік і досяг мети, підвищив кваліфікацію, підготував все краще, продумав?

– Найцікавіше було попереду. Після встановлення особи з’ясувалося, що загибла був місцевою знахаркою, яка лікувала людей зачарованим козячим молоком. Тобто, відьма. Звичайно, тоді були інші часи, ЗМІ були повністю контрольовані владою. Сьогодні це б була тема номер один. Уявіть собі ці заголовки: "Голову відьми насадили на паль у Вежі Відьом". Мрія кожного журналіста, тема рекламує сама себе. Але ж тоді було так, як було, ви могли б знайти лише скромну газетну замітку із цієї події. Сьогодні кожен є репортером, потрібен лише телефон. Колись… інші часи.

– Інші, – трохи замріяним голосом відповів хлопець.

Кшисєк, як, напевно, кожна людина, яка стикається з історією, мріяв жити в інші часи. Звичайно, не в Польській Народній Республіці, а, скоріше, в середньовіччі, щоб прийняти участь у хрестових походах...

– Абсолютно різні. – Господар відрізав їм обом по солідному шматку м’яса. – Ну а далі було ще цікавіше. Тому що кожні півтора десятка днів з’являлася інша річ. Кожного разу жахлива, хоча у своїй винахідливості він ніколи не наздогнав ту голову, набиту на тичку.

– То ви вважали, що злочинець був лише один?

– Так. Незважаючи на те, що він діяв по всій країні, його методи дій були схожими. Він вбивав в історичних точках, які, так чи інакше, були пов'язані з відьмами, або, можливо, з місцями, де відбувалися страти. Сьогодні часто говорять, що ніколи на світі не було стільки зла, що людей так не вбивали і не нападали. Ніхрена вони не знають, я так тобі скажу. Як і зараз, були організовані злочинні групи, були серійні вбивці, ґвалтівники, педофіли. Різниця лише в тому, що це не відразу подавали до загальної відомості, бо і навіщо? Що народна влада не спроможна забезпечити безпеку трудящих міст і сіл?

Кшисєк слухав Квасека і мав змішані почуття щодо його ставлення до колишньої роботи. Він згадував її з любов’ю чи з якоюсь злістю?

– Одного разу нас вислали до Вроцлава, – продовжив Квасек. – Там є костьол з дивним містком, що веде до якоїсь сусідньої вежі. Вибач, я не все точно пам'ятаю. Так чи інакше, цей міст серед місцевих жителів називають Відьомським Мостом. Ну ось, дивимося, на ньому сидить відьма, спираючись на поручні, зігнувшись, як балерина, що намагається торкнутися ногою потилиці. Ось як я це пам’ятаю, танцююча, скручена балерина з закривавленими кігтями замість пальців. Дегенерат прив'язав її до перил короткою мотузкою. З кожним потягуванням мотузка коротшала й затягувалася навколо шиї жертви. Дівчина, видно, довго задихалася, так дряпала дошки так, що м’ясо з пальців дерла до кісток. У неї валялися її нігті, було трохи крові, і ця зігнута назад нога. Найжахливішим було те, що, як стверджують експерти, вбивця сидів з нею до самого кінця, тому що в цю танцювальну позу тіло сформували лише після смерті.

– Нащо він це зробив?

– Так ось, цей міст – дуже помітне місце. Назва, очевидно, походить від того факту, що духи поганих дівчат і відьом танцюють там як попередження для молоді. Однак, тоді попередження не дійшло до мешканців Вроцлава. Сторож, який охороняв цей костьол, напередодні залишив на вежі ящик з інструментами і вранці швиденько пішов його забрати, тому що треба було терміново ремонтувати двері. Випадок. Він побачив дівчину та швидко повідомив священика, який накрив тіло та викликав міліцію. Ніхто, хто вранці поспішав на роботу, не побачив більше, ніж біле простирадло на мосту.

— Вона була відьмою? – Кшисєк дедалі більше зацікавлювався розповіддю. Це мало прямий вплив на те, що відбувалося сьогодні. Він був у цьому впевнений, і він сам, і агент Малдер. Обидва випадки повинно було щось поєднувати. Може, особа вбивці? Можливо, що зараз вони мали справу з імітатором? Неймовірно.

– Виявилося, що це була місцева акушерка, яка доповнювала свій скромний заробіток, роблячи аборти. Вона також готувала зілля з трав для закоханих і тих, хто хотів покінчити з любов'ю.

– Але це ще не кінець?

– Звичайно, що ні. Було ще кілька таких випадків, але два справді запам’яталися. Головним чином тому, що після них ми зрозуміли один факт. Вбивця робив усе, щоб жертви страждали. Йшлося не просто про вбивство, а про тортури. Так само, як це робилося століття тому. Катували публічно, щоб провчити та попередити. Він ішов тим самим шляхом. Тому до нього швидко прилипло ім’я Кат. З тих двох трупів мені найбільше запам’яталася жінка, втоплена в Відьомському озері. Сама назва віщувала нещастя. Колись туди затягли жінку, тобто, провели випробування її водою, звичайно ж, попередньо звинувативши в чаклунстві. Звідси й назва. Місцевість Нове над Віслою. Невелике озеро, неподалік забудувань. Вранці один з рибалок йшов на Віслу, але спочатку хотів накопати черв'яків. Там, мабуть, було найкраще.