Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Поки дівчина роздумувала, Ігор вийняв з мішалки флакон і простяг їй:

– Оціни аромат.

Лєра зняла скляну кришечку й піднесла до носа. Потягши повітря, вона навіть очі прикрила від задоволення. Щоправда, захоплення миттю знесло тінню, що налетіла на її обличчя, й закривши флакон, вона повернула його:

– Аромат чудовий, – пролунала суха констатація.

Зсередини Ігоря навіть щось неприємно здригнулось:

– Тобі не сподобалось? – він спробував спіймати погляд дівчини, котрий весь час вислизав від нього.

– Парфуми – дійсно чарівні, – промовила вона трохи тремтячим голосом.

Поки вона договорила її вигляд взагалі потьмянів, а в очах Ігор помітив підозрілу вологу. Вона що – вирішила, що це він для когось готував?!

– Тоді у чому річ? Вони – для тебе. Мені здалось – це твій аромат… Дивна суміш весни та осені.

Якби не його реакція, то флакон розлетівся б на друзки. Та Ігор встиг підставити руку, й склянка впала до його долоні. Перехопивши Лєру за зап’ястя, він затиснув парфуми її ж пальцями:

– Так ти згодна вирушити зі мною до Зимолісся?

Дівчина розгублено блимнула очима:

– Так, – і, схоже, сама не очікувала своєї відповіді, судячи з переляку на її обличчі.

– Чудово! – він потяг її до кабінету. – Тоді нам потрібно вирішити ще одне питання й, сподіваюсь, воно не злякає тебе ще більше.

Напруження Лєри відчувалось навіть фізично. Її схолодніла долоня готова була видертись з його хватки будь-якої миті, тому у кабінеті він всадовив дівчину у своє крісло, а сам обперся на стіл поруч, перекриваючи їй шляхи для втечі, якщо така думка влетить зненацька до її кудлатої голівоньки. З шафи навпроти він дістав невелику срібну скриньку, вкриту магічною в’яззю, й поставив перед Лєрою. Та, нічого не розуміючи, здійняла на нього очі:

– Що це?

– Пообіцяй, що спочатку вислухаєш, а потім будеш приймати рішення.

– Вже страшно, – сердито сяйнув її погляд. – Що ви замислили?

– Князівства Дев’ятизем’я достатньо консервативні. Зимолісся в цьому сенсі більш демократичне, та все ж вимагає дотримання деяких моральних принципів. Вони ніколи не поселять під одним дахом пару без офіційного статусу. Але заручини для них досить вагомий аргумент. Тому, – він натиснув на виступ скриньки й кришка відкинулась, відкривши дві обручки, – нам лише потрібно одягти ці кільця, скріпити все це поцілунком – це не моя забаганка, повір – і у загальному магархіві відобразиться запис про наші заручини, – він глянув на розгублену дівчину. – Лєра, тебе це ні до чого не зобов’язує. Я вже казав, що ніколи не зроблю нічого, чого б ти не хотіла сама. А заручини потім можна буде розірвати.

Валерія скинула на нього хитрющі очі:

– А, якщо я не захочу розривати?

Ігор осміхнувся:

– Так я не проти.

Дівчина захлинулась повітрям й закашлялась. Він тільки головою похитав:

– Лєра, чесне слово, Зимолісся варте того, щоб його побачити. Заразом, – він вирішив додати більше вагомих аргументів, – втечемо від стеження, поки Антон намагається з’ясувати, хто його веде.

Прокашлявшись, Лєра подивилась на нього поглядом воістину мучениці:

– Що конкретно треба робити?

Ігор взяв обручку меншого розміру, з нанесеним на неї рослинним візерунком і вправленим синьо-зеленим каменем:

– Вашу руку, пані. Праву, – уточнив він.

Дівчина простягнула до нього тремтячу руку, й він надів кільце на безіменний палець. Після цього витяг перед нею свою долоню:

– Твоя черга.

Треба було бачити, як здригалась її рука, коли вона тяглась за обручкою, а потім до його пальця. Ніколи не вірив ні у які прикмети, та зараз в його голові свердлила лише одна думка: «Тільки б не впустила!»

Проте, кільце щасливо було доставлено за місцем призначення й надіто на нього схолоднілими дівочими пальцями. Що ж йому така ляклива дісталась? Синиця – синицею. Один необережний рух – і будеш потім бігати, ловити. Ігор обережно потяг її за руку:

– Лєра, останній штрих.

Вона підвелась, закинувши голову, і він влетів у два синьо-зелених озера, що тягли його на немислиму глибочінь й погрожували позбавити навіть можливості вдиху. Біс із ним! Він надихається її диханням, зніме його з її нервово покусаних губ, розчервонілих від цього ще більше. Ігор накрив їх своїми, припадаючи жадібно, немов заблукалий у пустелі мандрівник, що набрів на чисте нескаламучене джерело живильної води.

Їх обдало теплою наелектризованою й дуже потужною хвилею, як тільки їх губи зіткнулись. Вона налетіла на них з такою силою, що не спирайся Ігор на стіл, вони обидва полетіли б на підлогу. Він міцніше притиснув до себе Лєру, а вона впилась в його спину пальцями, що поступово тепліли, й боячись не втриматись на вмить затремтілих ногах. Він пив її подих, вбирав її аромат, запам’ятовував кожен вигин її вуст, а вона танула крижинкою в його руках, з закованою зсередини цілком живою тріпотливою птахою. Синиця його: маленька, тендітна, змерзла. Відігрівати й відігрівати.

Хвиля все закручувалась й закручувалась навколо них, зроджуючи усе нові й нові потоки енергії та дивні відчуття. Між ними хіба що блискавки не миготіли. Йому здавалось, що вони остаточно загубились у часі. Скільки його спливло? Три хвилини? Десять? Година? Він не відчував зараз час. Зовсім. Тільки гуркіт серця: свого, що клекотав вулканом, та її – тріпочущого несміливими крилами.

Хвиля зринула раптово, випускаючи їх з обіймів одне одного. Тільки по шкірі ще трохи струм проносився. Лєра схилила голову, відсторонюючись:

– Що це було? – жадібно вдихаючи повітря, ледве прошепотіла вона.

– Фіксація факту… наших заручин, – з рваним диханням відповів він.

Ігор всадовив Лєру у крісло й підійшов до великого раухтопазового шару, що стояв зліва на столі, і підсунув кристал ближче. Він вибив пальцями на його поверхні потрібну комбінацію знаків, і перед дівчиною виникла проекція листа, списаного закрутистими буквами, що оголошував сьогоднішньою датою факт заручин між Колвіним Ігорем Дмитровичем та Соколовською Валерією Євгеніївною. Також повідомлялось, що заручини дійсні на термін – три місяці.