Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

– Слідкуй за емоціями. Від злості бувають некеровані викиди вогню. Треба вміти їх контролювати.

– Ах, ось як?! – спалахнула вона. – Ви навмисне мене провокуєте?!

– Ну, не те, щоб провокую – сказав, як є, та все ж навмисне, – він посміхнувся, лукаво примружуючись. – Вибач, але як ще тебе вчити?

Лєра чарівливо повела бровою, в її очах промайнуло та зникло напруження, й вона, погоджуючись, кивнула:

– В принципі, час перепідпорядкувати свої емоції, щоб засвоїли: хто у домі хазяйка.

На мить Ігор впав у ступор. Потім мотнув головою, наче струшуючи навіювання:

– Тебе коли підмінити встигли?

Дівчина перекотилась на спину, розкинувши руки у боки:

– Можете в Тимоша спитати: він підтвердить автентичність даного зразка вихідному екземпляру.

Колвін підвівся:

– Добре. Екземпляр може ще трохи поскніти над книжкою, а я поки дещо зроблю.

У спину полетіло обурення:

– Ви обіцяли відповісти на питання!

Ігор озирнувся:

– Мені потрібно менше ніж годину, щоб попрацювати у лабораторії. Усього лиш.

Краще б промовчав про лабораторію. У Лєри одразу ж запалали оченята:

– А можна з вами?

М-да! Треба було вночі цим зайнятись, та вночі сил не було. А тепер, якщо відмовить – образиться. І в її сердитій голівці може народитись чортізна яка ідея, котру з неї станеться втілити у життя. Хай краще поряд сидить:

– Добре, – він простяг дівчині руку, – ходім.

Двічі повторювати не довелось – підскочила миттєво. Навіть пискнула від задоволення. О, боги! Що потрібно дитині для щастя? Поторохтіти колбочками.

У такому радісному настрої вони дійшли його кабінету. Та перед самими дверима Лєра раптом пригальмувала й, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, помчала до своєї кімнати:

– Я зараз! – кинула вже на ходу.

Не встиг Ігор зайти до лабораторії, як вона влетіла назад з двома флаконами у руках: з тими самими «чудовими» препаратами, які вона встигла «нахімічити» за його відсутності.

– Куди поставити? – простягла їх йому.

– Та куди поставиш, – зітнув він плечима. – Чому вирішила віддати?

Поки вона ставила свої витвори на полицю, Ігор мимоволі милувався нею: тонка, тендітна. Хотілось ніжно обійняти й пригорнути до себе, аби хто ненароком не зламав. З «вибухом», що був укладений в об’ємну косу, Лєра здавалась зараз такою затишною, домашньою. Вона повернулась до нього, зловивши його погляд, і злегка почервоніла. Ну, як завжди!

– То чому? – повторив він.

– Знаєте, – якось сумно посміхнулась вона, – одна справа експериментувати подібне на ворогах, і зовсім інша – на своїх. Спочатку – ейфорія, кайф: в мене вийшло! Відчуваєш себе ледь не всемогутньою. А потім розумієш, що перетворив хороших людей у жалюгідних маріонеток, і стає неприємно.

– Ну, «хороші» люди отримали «добрячий» наганяй.

Дівчина ошелешено втупилась в нього:

– Тобто… я ще й підставила?! Вони ж мене тепер зненавидять…

– Заспокойся, Лєра. Не зненавидять. Я сказав, що ти зробила це за моїм проханням, не знаючи його суті. У цілях чергової перевірки, котрі я їм періодично влаштовую. І на запахи я їх натаскував. «Маніпулятор» з цією «Красою» вони добре знають. Та вирішили, що все спокійно й розслабились. А, якби щось сталось? Їх же можна було голими руками брати! Вони тут знаходились не просто за моїм проханням: це – їх служба. Денис та Данило – бійці загону швидкого реагування. Добре реагування! Так проморгати досить відчутний та ще й відомий їм аромат! Тож, в цілому, ти ще й проколи у системі захисту виявила.

Лєра потупилась:

– Ну, так… Заспокоїли…

Хотів додати, що «Маніпулятор» реакції притупляє до такого ступеня, що її охорона у випадку нападу перетворилась би на хлопчиків для биття, та глянувши на дівчину, вирішив промовчати, щоб не псувати настрій остаточно. Потім розкаже. В неї і так, судячи з усього, стрімко зменшилось бажання чудити таким чином. Та й у нього не було наразі наміру вичитувати нотації, але ж смикнуло його на менторський тон! Нагадай ще їй, що вона – твоя студентка, а ти – її викладач: це, якраз допоможе позбутися бар’єрів!

– Лєра, ти як до зими відносишся? – вирішив змінити тему.

Схоже, що питання застало її зненацька: брови поповзли догори, в очах – здивування. Поки вона роздумувала над відповіддю, Ігор зайнявся змішуванням потрібних йому інгредієнтів, благо – усі заготовлення в нього вже були.

– Взагалі, непогано, – здвигнула плечима дівчина, – якщо недовго, сніжно й не надто морозно. А до чого ви питаєте?

– Хочу запропонувати тобі вирушити зі мною у зиму, – він збовтнув рідину у флаконі й повернувся знов до Лєри, – відпочити. Що скажеш?

– У яку зиму?! – сторопіло дивилась вона на нього.

– У Зимолісся. Там зараз зима. До речі, Олег з Ольгою й дітьми туди вирушили.

– Ви серйозно?

Ігор додав ефірних олій й встановив склянку до мішалки, виставивши швидкість обертів.

– А схоже, щоб я жартував?

Лєра відвела погляд у бік й насилу вичавила з себе:

– Мені б не хотілось ламати ваші плани й… бути… тягарем…

Ох, вже ці страхи та комплекси! І як з ними бути? Йти напролом? Він узяв її за руки, що миттю схолодніли (ну, як зазвичай), й обперся на лабораторного стола таким чином, що їх обличчя опинились майже на одному рівні:

– Ти – не тягар, і нічого не ламаєш. Мій план – вирушити разом з тобою до Зимолісся. Схоже, щоб ти щось зламала? Щоправда, якщо відмовишся…

Лєра помітно нервувала, покусуючи губу та дивлячись кудись за його плече: тобто, у стіну. Він злегка смикнув її за руку:

– Лєрка! Ми просто змінимо місце положення, а заразом непогано розважимося. Там цілих три містечка, облаштованих спеціально для відпочиваючих. Зі скаженою системою охорони, оскільки ці самі відпочиваючі бажають бути впевненими у власній безпеці. Погоджуйся! Гарантую: тобі сподобається.