Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Ти знаєш, чому я так і не зв’язав себе з жодною жінкою? – відпивши з кухля, запитав Кар.

– Так. І раніше я цілком тебе в цьому підтримував. І також вважав це правильним. Навіщо створювати сім’ю, якщо знаєш, що будь-якої миті твоє життя може обірватися? Залишати дітей сиротами. Та і ми більше часу проводимо у роз’їздах, ніж удома. Якій дружині таке сподобається?.. Але, знаєш, зараз я розумію, що так розмірковувати легко, коли нікого не... – він осікся, і Кар продовжив за нього:

– Ніколи не любив?

Діор теж зробив ковток і його голос став задумливим.

– Коли я побачив її того дня… Не знаю, що це було… Усе сталося так швидко. Спочатку я навіть не зрозумів, звідки вискочила ця дівчина. Бачив, що на неї мчить перевертень. Вирішив, що вона одна з місцевих селянок, яка заблукала в лісі. А потім... Я стояв над нею, вдивлявся у її гарненьке личко, і з серцем коїлося щось дивне. Я не міг відвести від неї очей і не розумів, що зі мною. Навіть не одразу відчув, що з амулетом щось не те. А коли побачив…

– Розумію, брате, – почувся звук, наче Кар поплескав Діора по плечу. – Уявляю твоє розчарування, коли єдина дівчина, що викликала в тебе такі емоції, виявилася нечистю.

– Я намагався з собою боротися, – Воїн зробив новий ковток. – Не раз думав про те, що мав убити її в ту ж мить, як усе зрозумів… Але я… Від самої думки про це…

– Ти ж усвідомлюєш, що тобі взагалі не варто думати про створення сім’ї. Навіть якщо твій божевільний план здійсниться.

– Усвідомлюю…

Про що вони говорять, чорт забирай?! Я важко дихала, відчуваючи, як усередині вирує справжня буря. Те, про що боялася навіть мріяти, тепер було так близько. Тепер я достеменно знала, що мої почуття взаємні. Що у Діора теж виникали думки про сім’ю, про те, що він хотів би зв’язати зі мною своє життя. Але чому йому не можна навіть думати про це?!

– Великий брат може пробачити тобі те, що зберіг дівчинці життя. Але він ніколи не допустить, щоб ти обрав інший шлях. Тобі призначено стати його наступником. Ти завжди маєш про це пам’ятати. Про велику честь, яку тобі надано. Твоєю єдиною сім’єю будуть інші брати. Твоїм єдиним домом стане наша Цитадель. Усі інші зв’язки мають обірватися.

– Я розумію, – промовив Діор з такою тугою, що в мене стислося серце.

І водночас кров у скронях пульсувала так сильно, що перед очима танцювали кольорові плями. Діор має стати головою братства після смерті того, хто займає це місце зараз? Після смерті діда? Прірва між нами з кожною миттю здавалася все глибшою.

Чим би не закінчилася подорож Кара та його звернення до Хранителя знань, нам з Діором ніколи не бути разом.

Низько опустивши голову, я все ж таки піднялася з колоди і побрела до моря, човгаючи ногами, наче стара бабця. По щоках котилися безсилі сльози, але я навіть не намагалася їх втирати.

Підійшовши до самого краю берега, дозволила хвилям накочувати на мої ноги і обдавати мене солоними бризками. З горла рвався німий крик. А в душі панувало таке сум’яття, якого ще ніколи не відчувала. О, Світлий бог, порівняно з цим болем, що вивертав зараз мої нутрощі, здавалося несуттєвим усе, що переживала раніше!

Не знаю, скільки я простояла так, намагаючись хоч трохи вгамувати цей пронизливий біль. Але потім змусила себе розвернутися і рушити назад.

Шалено захотілося побачити Діора. Мого Воїна. Такого близького і такого рідного, що сприймався невіддільною частиною мене самої. Я намагатимусь не втрачати жодної хвилини, яку нам судилося провести разом. І спогади про це пронесу через все життя, яким би довгим чи коротким воно не було…