Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Глава 19.2

Я отетеріваю. Липовський мені не хлопець… Ми не зустрічаємося. Тимчасова лялька.

Але не скажу це Діані, яка зараз думає протилежне та продовжує пронизувати поглядом. Чекає розповіді.

- Адо? - горить їй. - Ти мене чуєш?

- Діано, я…

- Що? - уриває та підпирає підборіддя руками. - Невже не розкажеш, хто він? Це все-таки отой, що "все складно"? Так? Я не помиляюся?

Я нічуся. Опускаю очі. Думаю, як мені відповісти. Але у голові пустка. І так завжди! Зазвичай мільйон думок та ідей витає, а коли настає критичний момент, то отримую дулю з маком.

- Чого ти мовчиш? - обурюється Діана. - Невже ти так ображена на мене, що не хочеш зі мною ділитися таким?

- Ні, - одразу заперечую. - Просто…

- Що просто? - насуплює губки.

- Я не можу зараз щось говорити про це.

Діана зводить брови, які злітають догори, та одночасно з неї вибринькує:

- І чому?

Я відвертаюся та схиляю голову. Важко. Так важко, що тіло німіє.

- Невже стала коханкою якогось бізнесмена? - протикає мене версія Діани, яка є правдивою, але те, що додає далі, то є брехнею. - І він тебе ховає від дружини? Вірно?

- Ні, - одразу заперечую та намагаюся трішки "вирівняти" діалог. - У нього нема дружини. Просто наші стосунки зараз треба поки тримати в таємниці?

- І чому?

- Я не можу сказати, - дивлюся їй прямо в очі. - Вибач.

Подруга збентежена моєю відповіддю, але не втрачає намір дізнатися хоч щось. Продовжує мене штурмувати:

- Гаразд… Але у загальному ти ж можеш сказати який він. Ну хоч словами описати зовнішність, риси характеру, стосунки… Чи тобі це також не можна?

Діана мене ламає.

Я дуже обережно розповідаю про Липовського. Ретельно підбираю слова, аби випадково не закласти у голівку подруги нічого зайвого.

- Він дуже ревневий, - мовлю я. - Тому, мабуть, вечірка мені не світить. Вибач…

- Ревнивий, - повторює якось зі заздрістю Діана. - А мене ніхто ніколи не ревнував. Значить він тебе дійсно любить - боїться втратити.

- Не знаю, - хоча вважаю, що її слова цілковита нісенітниця. Я для Липовського лише цяцька, яка має належати тільки йому.

- А я знаю, - робить ковток із чашки, адже ми ще додатково замовили чай. - Боїться, що хтось інший забере тебе у нього. Як я зрозуміла, то він старший?

- Угу…

- Тим паче, - закочує очі. - І скільки йому?

Стинаю плечима, бо я дійсно не знаю, скільки Олександру років.

- Ой, Адо… І де ти його відкопала?

Повторюю дію з плечима та беру до рук чашку. Роблю ковток та кривлюся - обліпиховий чай це не моє. Зовсім. Фе… Тому відсуваю чашку в сторону, а тут Діана випалює, що ледь язик не ковтаю:

- А ти його кохаєш?

Це питання просто постріл у голову. Кохання… Навіщо вона таке питає?

- Ти ставиш складне запитання, - відказую. - Діано, припини мене розпитувати.

- Чому?

- Бо я не знаю, - вибовкую таке, щоб дати хоч якусь відповідь.

- Ну добре, - не буду тебе допитувати, - робить черговий ковток чаю. - Але я дуже хочу тебе бачити на вечірці. Адо, спробуй якось вмовити свого ревнивця. Будь-ласка…

Дивиться на мене сумними очима. Вона зараз нагадує Неджі, який так лупав очатками, коли я виходила з квартири.

- Діано, я спробую, але нічого не обіцяю…

- Надіюся, що він тобі дозволить, - каже з надією. - А в тиху не можеш втекти? Сказати, що вдома та лягаєш спати, бо втомлена, а насправді…

- Ні, - одразу заперечую, бо такий варіант ніколи не стану розглядати. Якщо я таке витворю, то Олександр мене, напевно, живцем закопає, але перед цим накричить.

- Ну тоді якось задобри свого злючого дракона… Навіть можу дещо порадити. Зроби йому добрий мінет, а після нього пробуй випроситися на вечірку. Але тільки треба дійсно зробити чудовий - глибокий, щоб аж сльози потічками полилися, бо якщо буде посередній, то не допоможе.

- Це маніпулювання, - згадую, як кинулася робити йому цю оральну втіху, коли він розлютився, що я запізнилася на годину. Хоча, напевно, це тоді мені й допомогло умовити не розривати договір.

- Таке життя. - стинає плечима. - Але знаєш Адо…

- Що? - питаюся у подруги, яка моментально тьм'яніє.

- Я тобі трішки заздрю, - дивує мене зізнанням.

- Чому?

- Бо тебе люблять, а Петя… Він хоч каже, що кохає, але після тої ночі мені здається протилежне. Хоча сподіваюся на чудо.

Діана смішить. Кохають… Ні. Липовський тільки любить мене трахати в різних відвертих позах. Подруга дуже сильно помиляється, адже знає тільки частину правди - вершечок айсберга.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно