Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дід з онуком спокійно спілкуються, навіть намагаються збирати якийсь складний конструктор. У кімнаті періодично лунає сміх, і я розмірковую над тим, що ось так живе людина все життя, дотримується своїх принципів, воює з іншими, відстоює свої інтереси. Але одного разу настає такий момент, коли це все стає безглуздим і перетворюється на пил. І тоді ця людина намагається надолужити згаяний час і врятувати хоч частину з того, що їй дорого, що справді має сенс у її житті. Ось тільки часу для цього практично немає.
Чомусь стає так сумно від усвідомлення, що життя настільки швидкоплинне і може закінчитися в будь-який момент, а багато хто так і не встигне реалізувати всі свої цілі.
Раптово в кімнату входить один з охоронців. Він підходить до господаря будинку і щось шепоче йому на вухо. У того одразу змінюється вираз обличчя, і він, повільно піднявшись із килима, ствердно киває своєму охоронцеві.
За кілька хвилин у кімнату входить, ні, точніше вривається як буревій, розлючений Влад. Він зупиняється і сканує поглядом усіх присутніх у цій кімнаті.
– Тату! – Даня кидається до нього в обійми.
Влад підхоплює сина на руки і міцно обіймає його, а потім переводить погляд на мене.
– Лано, йди до мене! – каже суворо.
Я підходжу до Влада, і він обіймає мене за талію.
– Я засаджу тебе за викрадення, – він люто дивиться на колишнього тестя.
– Не гарячкуй, давай поговоримо.
– Мені нема про що з тобою говорити. Ще раз наблизишся до моєї сім'ї, і я придушу тебе власними руками.
Ми збираємося йти, але раптово дідусь гукає свого онука.
– Даня, у мене є подарунок для тебе, ось візьми, будь ласка, – він простягає коробку з таким самим конструктором, який вони з таким задоволенням збирали разом лише п'ять хвилин тому.
Даня несміливо дивиться на свого батька, а той насилу стримує свій гнів.
– Подачки свої залиш собі. Я в змозі купити своєму синові все необхідне. Лано, ми йдемо! – з цими словами він розвертається і прямує до виходу.
Я востаннє кидаю погляд на чоловіка, що стоїть навпроти, і помічаю в його очах неприхований сум. Мені навіть стає трохи шкода його, але я ніяк не можу вплинути на цю ситуацію, тому розвертаюся і слідую за Владом.
Ми одягаємо наш верхній одяг і вже збираємося залишити цей дім, коли мене гукає один із тих чоловіків, який привіз нас сюди.
– Лано, ось ваша сумка, – він простягає мені мої речі.
На подвір'ї перебуває досить багато охорони, але вони не перешкоджають нам у спробі залишити цей будинок, а лише стоять і спостерігають за нами.
Вийшовши за ворота, я бачу дві машини і незнайомих чоловіків, що стоять поруч.
– Усе гаразд, Владе? – один із них підходить до нас.
– Так, Андрію, все обійшлося, він не став утримувати силою мою сім'ю. Дякую тобі за допомогу.
– Нема за що. Тоді ми з хлопцями поїдемо. Дзвони, якщо буде потрібна ще допомога, – вони тиснуть один одному руку.
– Лано, сідай у машину, – Влад саджає Даню на заднє сидіння і пристібає його ременями безпеки.
Ми їдемо у цілковитій тиші, але я вирішую порушити мовчання і обговорити те, що сталося.
– Владе, він не збирався нам шкодити. Тільки хотів познайомитися зі своїм онуком і...
– Лано, помовч! Я не хочу зараз говорити про це.
Він сердиться, і я його розумію. Викрали сина і вагітну наречену, таке неможливо нічим виправдати. Ось тільки нам ніхто не збирався завдавати шкоди, але Влад не хоче нічого чути.
– Зачекай мене у вітальні, – каже він і піднімається з Данею нагору.
Я сиджу на дивані у вітальні, загорнувшись у плед, і поступово починаю засинати. Тепла долоня лягає на моє плече, і я миттєво розплющую очі.
– Поговоримо? – Влад дивиться на мене, але в його погляді присутній якийсь сум.
– Добре.
– Я дуже злякався за вас сьогодні, коли ти не брала слухавку, а потім побачив, де ви знаходитесь, – він обходить диван і сідає поруч зі мною.
– Усе гаразд, правда. З нами поводилися добре, як із гостями.
– Насмілився б він поводитися по-іншому, зараз би вже не дихав. Адже я чітко дав йому зрозуміти, щоб він не наближався до Даньки.
– Не потрібно його так ненавидіти. Він дуже хворий і скоро помре, тому хоче налагодити стосунки з онуком, поки ще є час.
– І не придумав нічого кращого, як викрасти вас у мене з-під носа, – він невдоволено пирхає.
– Згодна, методи в нього, звісно, не зовсім нормальні, але що йому залишалося робити, адже ти ігноруєш його.
– А що ти так його захищаєш? Мені здається, ти, моя майбутня дружина, маєш бути на моєму боці, – Влад похмурішає і не зводить з мене очей.
– Я завжди буду на твоєму боці, що б не сталося, але прошу, дай йому шанс виправити хоч щось із того, що він зруйнував.
– Ти просиш забагато, Лано. Я не можу наступити собі на горло і зробити вигляд, що все гаразд і нічого не було. Давай закінчимо цю безглузду розмову. Я сказав тобі вже своє слово, і змінювати рішення я не буду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втекти від долі, Дана Лонг», після закриття браузера.