Читати книгу - "Красуня та чудовиська, Надія Борзакова"

Останній «випадково» дізнався, що його злили та, на його думку, ідеально спланував помсту. Можливо, так було б, якби не ми. А так слідство отримало незаперечні докази того, що саме він замовив Влада. Мотив, виконавець, докази, свідки, та й сама обстановка… У комплект до всього – знову ж таки «випадково», спливли докази інших злочинів, виключаючи, звичайно ж, пов'язані з прізвищем Розумовського. Поки що. Відмазатися жодного шансу. Тільки тікати, що він і зробив. З тим, яка кількість людей його шукала, і який їм дано наказ, питання має вирішитись протягом кількох днів, максимум. Святкувати ніхто не поспішав, але факт відсутності відтепер загрози з його боку був очевидним.

- Вілла на березі океану, тридцять градусів тепла повітря, двадцять п'ять - вода, - шепотів мені Артур на вухо, - і так два тижні. Згодна, м?

Стрибати та плескати в долоні було зовсім не за віком і не за статусом, але яка різниця?

- Значить післязавтра зустрічатимемо світанок на островах, - навмисне серйозним тоном промовив Артур і поїхав до офісу.

Мене охопило радісне і по-дитячому нетерпляче передчуття. Гардеробна після закінчення зборів була схожа на поле бойових дій, валіз в результаті виявилося аж чотири. Потім я одразу поїхала відвідати маму з татом. Артур збирався теж приєднатися ближче до вечора.

- Доню, ну навіщо нам охорона? – вкотре після того, як розпитали та розповіли новини, завів розмову тато. - Ми ж до вашого бізнесу ніякого відношення не маємо. Кому ми потрібні?

– Нам. В абсолютній безпеці. Тож хлопці залишаться.

- Ти не розповідаєш чогось, так? – мама підлила чай.

- Мамо, Джейк тепер втікач. Його затримання - питання кількох днів, але поки він на волі, краще бути обережнішим. Але, давайте не будемо про це, - збагнути, на що перевести розмову, вийшло швидко. - Я недавно Костю з Вікою бачила.

– І що вони? – обережно спитала мама.

- Дуже змінилися – я обох ледве впізнала. Почали з'ясовувати стосунки прямо при мені.

- Так, Аня казала, що у них неприємності, - з мамою Кості моя посварилася після того, як ми розлучилися, але незабаром вони знову почали спілкуватися. - Костя все ніяк знайти роботу не може, Віка за двох оре.

- Я не розумію, як здоровий чоловік може не знайти зараз роботу, - сказав тато.

- Вони всі його не варті, - посміхнулася я. - Ось так цілком здорові амбіції іноді перетворюються на абсурд. Або, може, справа в банальній ліні.

Надія на те, що вдалося з'їхати з небезпечної теми, не виправдалася, і це стало зрозуміло, коли ми з татом залишилися самі.

- Він же на тебе полює, так, дочко?

– Хто?

– Євген. Чи скажеш, що це не так?

- Наші стосунки давно у минулому. Вони з Артуром конкурували, щоправда, у деяких сферах бізнесу, але нічого серйозного ніколи не...

– І Віталія не він вбив?

- Тату…

- Елізо, я не вчора народився. І справи мав із людьми, на кшталт Артура, ще тоді, коли він сам пішки під стіл ходив. Досі не втручався… Не до кінця зібрав усі деталі картинки – старію, мабуть, спритність не та, але все одно розумію, що справа зараз насамперед у тобі, – він похитав головою. - У мене є багато знайомих на різних рівнях, і вони можуть допомогти…

- Тату, все під контролем. Допомога не потрібна, ми вже впоралися, - вирішивши говорити відверто, почала я. - Його шукають обидві сторони і скоро спіймають, посадять, і все буде скінчено. Охорона - лише превентивна міра - ти ж знаєш Артура.

- Ти вже казала. І я довіряю тебе Артуру, знаю, що він докладе всіх зусиль для твого захисту. Але все ж…

- Я прошу, не хвилюйся за мене, - я обняла його. - Навіть поліція по-справжньому на нашому боці, вони справді зацікавлені впіймати його.

Незабаром приїхав Артур, і вони з татом досить довго говорили наодинці. Мабуть, нерозумно було думати, що людина з її досвідом не здогадається про те, що відбувається, навіть виходячи з дуже мізерної інформації, яку йому надали.

- Він просто переживає за тебе, - сказав Артур дорогою додому, коли я спитала, що йому сказав батько. - Знав би всі подробиці, то взагалі...

- Ну припини…

- Елізо, ти повинна знати, - промовив після невеликої паузи, - що я більше не лізтиму на рожон. Ніяких рейдерських захоплень більше не буде. Працюватимемо з тим, що є.

Мабуть, краще за цю новину буде лише повідомлення про ліквідацію Джейка. Так, саме так. Інакше весь час доведеться жити, оглядаючись через плече.

Райський острів на березі Індійського океану зустрів нас приголомшливою погодою – безвітряною та в міру спекотною. Виспавшись у літаку, ми одразу після приїзду поспішили на пляж. Тільки наш – поряд ні душі. Ми навіть спали кілька ночей там, віддаючи перевагу бунгало перед віллою. Крім традиційного для такого відпочинку проведення часу на пляжі, плавали з аквалангами, насолоджуючись видом найкрасивіших підводних жителів, каталися, здається, на всіх видах водного транспорту і спробували всі хитромудрі страви, назви яких, за всього бажання, не вимовити.

- Я не хочу їхати, - зізналася Артуру, ввечері перед вильотом назад.

– Ми ще повернемося. Може, навіть утрьох, — прошепотів, лоскочучи шию, відрослою щетиною.

- Правда? – я впіймала у темряві його погляд.

- Пропоную вже зараз розпочати підготовку, - відповів, повільно розстібаючи маленькі гудзики на моїй сукні.