Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"

Мені не раз думалося про пам'ятники й пам'ять.

Мертвим ніякі пам'ятники не потрібні. Вони відійшли туди, звідки, мабуть, уже не чутно й не видно ні земних справ, ані воздвигнутих на їхню честь пам'ятників.

Найвидатніші з мертвих присутні на землі своїми іменами і відлунням діянь, які, власне, й уписали їх у пам'ять людську.

Ці пам'ятники потрібні нам, живим. Як свідчення нашої пошани до тих, хто відійшов. Як матеріальне

Могила не забрала від нас його життя та ім'я.

потвердження нашої солідарності зі справою тої людини, якій ставимо пам'ятник.

Меншим а чи більшим від усіх цих меморіальних заходів Яцик не стане. Це ні додасть, ні відніме йому слави й захопленого визнання.

Він ще за свого життя став належати українській історії.

Але якщо вже говорити про його справу і славу, то найголовнішим свідченням того, що справа його жива, а слава про неї повсюдиться в українському світі, є завперш і передовсім конкурс.

Цілком заслужено названий його іменем.

Саме в конкурсі – питомі ознаки того, з чого, власне, й складаються його справа і слава.

Виповнилося 90 років

від дня народження видатного мецената

Минуло вже десять років від його смерті.

Здавалося б, час давно звикнути, що він уже не з нами. Однак цього немає. Певно, саме тому, що Яцик займав таке помітне місце в нашому житті (принаймні, в колі близьких до нього), тому що сьогодні нам так бракує людей дорогоцінного конструктивного мислення, яким вирізнявся він, тому що нині, в час, коли в Україні владарює темрява, коли ми успішно вибудували феодально-олігархічну державу, в якій незрідка величають фальшивих героїв, живий Яцик активно допомагав би нам протистояти хамократії та облуді. Ясна річ, усю цю роботу виконує його ім'я, однак живий Яцик був би нам великою допомогою в утвердженні справжніх цінностей. Авторитетний, правдомовний і пристрасний у відстоюванні істини, він легко переконував людей, вони охоче йшли за ним. (Його могла б чекати політична кар'єра, якби він захотів бути політиком, однак він бридився політикою і політиками, вважаючи їх найбрудоноснішими з усього, що може бути на світі).

Тільки один такий приклад.

Ліга українських меценатів подала кандидатуру одного видатного сучасного благодійника на відзначення в рейтингу визначних людей України. Ясна річ, поряд із цим чоловіком навряд чи можна поставити когось із нині сущих у нас. Він усиновив два з половиною десятки дітей. Утворив центр розвитку дитини, який має голосну славу не тільки в Україні. Побачити його приїздять навіть з інших держав. Такого я не бачив ні в Америці, ні в Канаді, ні в інших країнах, де мені довелося бути. Відповідь виконавчої дирекції рейтингу приголомшила: так, ми видамо вашому протеже диплом мецената року, але він має заплатити за це відповідну суму. Одне слово, купіть собі нагороду. Як з'ясувалося, це (на ганьбу нашу) нормальний епізод із практики наших днів, коли продаються посади, звання, ордени, репутації. Одне слово, продажний час. А творять його продажні люди. Але – не всі. Є й такі, які протистоять цій епідемії. Та їх мало, бо більшість змирилася. Покірно опустила голови й зітхає: «Може, так і треба…»

Яцик звинувачував нас: моральний клімат в Україні творимо всі разом, він - підсумок спільних діянь. Скільки разів ми продалися? Скільки разів ми дали хабар? Скільки покривили душею? Скільки сфальшували? Скільки разів проявили безпринципність і безхарактерність?…

От і «маємо те, що маємо…»

У цьому розумінні Яцик лишається для нас яскравим взірцем. Про його моральну непохитність уже ходять легенди. І перебільшень там зовсім небагато. Яцик справді був людиною талановитою не тільки в бізнесі чи в філантропії. Він мав талант лишатися самим собою за будь-яких обставин.

Довкола таких багатих людей завжди в'ються, мов піраньї біля здобичі, всякі авантюристи, які шукають можливості поживитися за кошт багатіїв. Хмари таких індивідів атакували й Петра Яцика. Одні безмежно лестили йому, щоб прихилити його до себе.

Він вислухав стільки медових словес, що ними намагалися злагіднити його тверде серце й приспати почуття іронії, що з нею він завжди сприймав будь-який натяк на пафосність, але, здається, жодного разу не піддався.

Другі зваблювали планами вирощувати на вербі грушки. От, мов лялечки, ми з вами розбагатіємо й усім покажемо, яку оригінальну комбінацію ми придумали, треба лишень на пару мільйонів інвестицію зробити, а далі все піде як по маслу. Яцик мовби давався приколисатися, але потім, уважно подивившися на мовця, лагідно запитував: «Скажіть, будь ласка, чи схожий я на чоловіка, котрий легко дасть себе ошукати?!» – і це було підсумком розмові.

Треті його бралися шантажувати: мовляв, ви не маєте права пойменовуватися українським патріотом, якщо не дасте коштів на мою затію, то гріш вам ціна, то  я знеславлю вас у всьому українському середовищі. Отоді Яцика опосідав гнів – і незрідка шантажист був розстріляний вогненними Яциковими філіппіками. В таких випадках Яцикові важко було стримуватися, бо він мав ідіосинкразію на всякі спекуляції. І взагалі меценат дуже підозріло ставився до визначень того, хто є, а хто не є патріотом. Посеред нас водиться немало охочих узурпувати собі право бути істиною в останній інстанції і роздавати, як ордени чи звинувачення, високі або низькі звання людям.

Нещодавно відомого американського бізнесмена й філантропа