Читати книгу - "Українець, який відмовився бути бідним"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Події цього довгого дня, отой прекрасний регістр, який прозвучав у філармонії на святі української мови налаштували його на своєрідну сповідь перед нами. Про те, чого він сподівався від життя і що з того збулося.
«Звичайно, кожному в житті хотілося б значно більшого, аніж він має, – говорив він. – Та все ж я маю дякувати Богові за все, що мені випало. Мені щастило досягати мети й мати успіхи там, де інші зазнавали невдач. Навіть не вірилося, що настануть часи, коли приїздитиму бажаним гостем у незалежну Українську державу. Заради цього варто було жити так довго…»
Запам'яталося і те, як характеризував він розстановку сил в Україні. Що говорив про хижаків, які захопили всі маєтності і є сьогодні господарями становища. Критичними були його слова на адресу провідників національно-демократичного табору. І не тільки тому, що вони не змогли висунути зі свого середовища людину, котра стала б справді національним лідером. На жаль, не спромоглися ми на свого Гавела. Роки нашої державної незалежності – це
На десять хвилин зустріч із президентом України.
воднораз і роки втрачених можливостей. Ми могли так багато, а здобули так мало. Не зуміли сконсолідуватися; хронічне взаємопоборювання стало нормою нашого середовища. Ми з більшим ентузіазмом і затятістю нападаємо одне на одного, аніж на наших ворогів. Але вічно так тривати не може. За політичними динозаврами, які – визнають вони це чи не визнають, виховалися в умовах (чи то обкомівські коридори, піонерські й комсомольські організації, чи тюремні самери) класично тоталітарної системи, прийдуть у всі сфери життя молоді люди, які формуються вже нині, здобувають добру освіту, часто стажуються за кордоном. У них зовсім інша ментальність, інша соціальна поведінка и політична тактика. Вони діятимуть інакше, діятимуть, керуючись принципами доцільності та конструктивності. Якщо сьогоднішні наші політики часто думають про те, як би побороти свого колегу й однодумця, бо їм не подобається, скажімо, його зачіска чи колір очей, то нормальні, сформовані на іншому досвіді політики думатимуть про те, як поєднувати свої зусилля з іншими, щоб досягнути результату. Вони візьмуть на озброєння компроміс, терпимість, які часто уможливлюють досягнення важливого результату. Непримиренність – не завжди негативна риса. Але в політиці – це безперспективність. Політика – мистецтво можливого. А непримиренність у цьому розумінні має дуже й дуже обмежені можливості. Політики майбутнього, на думку Яцика, розумітимуть, що нераціонально витрачати час на творення нових клік «під себе», – вони безперспективні, їхній політичний потенціал близький до нуля. Одне слово, вони будуть професіоналами. Всього-на-всього. Професіоналами, на противагу переважній більшості сьогоднішнього національно-патріотичного сегмента українського політикуму.
А щодо національної ідеї і національного будівництва в нашій державі Яцик також радив не впадати у відчай. Це добре, що ми тверезо говоримо про нинішній стан справ, ставимо діагноз, який засвідчує, що ми далекі від наївних ілюзій. Громадськість може багато. Найпро-мовистіший тут приклад – наш конкурс. Побачите, – казав він, – мине рік-другий, і якщо ми зуміємо зробити з конкурсу справді масовий, авторитетний і престижний захід, то до нас прийде й влада, почне допомагати, робитиме інші подібні кроки. Вона допевниться: є в суспільстві запит на українську мову, на таку українську справу, українську ідею, є потужні, сконсолідовані українські сили, на які треба не тільки вряди-годи оглядатися, а з якими влада приречена рахуватися. І це може стати першими кроками реальної дерусифікації. І її неодмінно візьмуть на свій прапор політики нової хвилі. І політики не тільки національно-демократичного табору. Он подивіться: розумніші
Останній день П. Яцика у Києві. Прощальна вечеря 27 травня 2001 р.
з політиків іншого табору геть безболісно для себе перейшли на українську мову: Кінах, Тігіпко (а обидва ж народжені й виросли в Молдові, української в школі не вивчали); хто сподівався, що українською заговорить «газова принцеса» Тимошенко? Яцик тоді вкотре зацитував відомі слова провідника Рисорджементо генерала Джузеппе Гарібальді про те, що є держава, але ще немає Італії, є її населення, але ще немає італійців. Звичайно, будь-яка історична аналогія завжди приблизна, бо просто не буває історичних ситуацій-близнюків, але є перегук домінантних обставин. Чи можемо ми сьогодні уявити собі, що італійська мова у визволеній Італії була майже в тій ситуації, в якій маємо українську в Україні?
На противагу песимістам, які категорично переконані, що українську справу в Україні геть загублено й утрачено, Яцик бачив її добрі перспективи. Він твердив: усе може раптово змінитися навіть в один день. От якби тисяча найголовніших за ієрархічним принципом родин в Україні справді – а не позірно! – перейшли на українську мову аж до того, щоб вона стала їхньою домашньою мовою, то в Україні буквально враз стався б благословенний «обвал» – усі повсюдно засокоріли б українською. Бо, мовлялечки, як же інакше?! І північний сусід це проковтнув би, і жоден українофоб в Україні не посмів би голосно писнути.
Але доки не настав той день, мусимо братися виховувати в юних ту україноцентричність, яка й стане основою для піднесення України в майбутньому. Починаємо з мови, а водночас маємо на увазі й українську історію, й українську ідею, щоб усе це в сумі дало українську волю, українське диво. Песимізм непродуктивний. Песимізм – це визнання поразки, приреченості на перманентні невдачі. Песимізм – це притулок жалюгідних невдах, сліпців, яких окрадено на здатність бачити історичну перспективу. Песимізм -шлях у безпросвітне нікуди. Оптимізм – шлях нагору.
Яцик говорив, і ми вчували в його словах не тільки непогасну віру й тверду переконаність, а й дивовижну молодечу енергію, якою буквально дихала кожна його сентенція. Саме через це він, найстарший поміж нас, видавався наймолодшим.
Ніколи не забуду того відчуття.
Сьогодні його ім'я звучить у різних кінцях України. Та й не тільки України – зініційований ним конкурс розніс ім'я великого мецената й повсюдно в так званій Східній діаспорі. Як це буває з кожною
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українець, який відмовився бути бідним», після закриття браузера.