Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

понад тиждень від зникнення. Адже жінці вже сто вісім років. Комітет загалом погодився, потім проголосував 7 проти 0 за пропозицію Стю. Для чесності викладу додам, що кілька людей висловили сумнів щодо кандидатури Гарольда… але, як відзначив Стю, то була передусім його ідея, і не доручити йому командувати пошуками було б для нього ляпасом.

НІК: Я знімаю заперечення щодо Гарольда, але не свої міркування. Мені він не дуже подобається.

Ральф Брентнер спитав, чи Стю або Ґлен запишуть пропозицію щодо розшуків, аби він її міг внести в завтрашній порядок денний для зборів у школі. Стю радо погодився.

Ларрі Андервуд тоді запропонував закрити засідання, Ральф його підтримав, і Комітет проголосував 7 проти 0.

Френсіс Ґолдсміт, секретар

——

Явка на збори наступного вечора була практично стовідсоткова, і вперше Ларрі Андервуд, який устиг пробути в Зоні тільки тиждень, зрозумів, наскільки великою вже стала громада. Одна річ бачити людей, які ходять вулицями, зазвичай по одному чи по двоє, а зовсім інша — побачити їх усіх разом в одному місці, глядацькій залі Чотокви. Усі місця були зайняті, люди сиділи на сходах і стояли в проході. На диво тихий то був натовп: усі бурмотіли, але не галасували. Уперше, відколи Ларрі дістався Боулдера, цілий день ішов дощ, у повітрі висіла легенька мжичка, яка не так намочувала, як затуманювала краєвид перехожого, і навіть у залі, де зібралося майже шістсот людей, було чути тихий звук крапель на даху. У приміщенні найгучнішим звуком був постійний шурхіт паперу: люди переглядали надрукований порядок денний, складений на двох ломберних столиках між подвійними дверми.

Там було написано:

ВІЛЬНА ЗОНА БОУЛДЕРА

Порядок денний відкритих зборів

18 серпня 1990 р.

1. Зачитати й ратифікувати для Вільної зони Конституцію Сполучених Штатів Америки.

2. Зачитати й ратифікувати для Вільної зони Білль про права Конституції Сполучених Штатів Америки.

3. Висунути та обрати у Вільній зоні Комітет із семи представників Вільної зони як урядовий орган.

4. Визначити, чи схвалить Вільна зона право вето Ебіґейл Фрімантл щодо будь-яких питань, які вирішуватимуть представники Вільної зони.

5. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Поховального комітету у складі не менш як двадцятьох осіб, з тим щоб гідно провести в останню дорогу тих, хто помер від супергрипу в Боулдері.

6. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Комітету з енергетики в початковому складі не менш як шістдесят осіб, щоб повернути в місто електрику до настання холодів.

7. Визначити, чи схвалить Вільна зона призначення Пошукового комітету в складі не менш як п’ятнадцяти осіб з тим, щоб визначити місце перебування Ебіґейл Фрімантл, якщо це можливо.

Ларрі зловив себе на тому, що нервовими руками складає з програми, яку вже запам’ятав слово в слово, літачок. Засідати в Тимчасовому комітеті — то була така собі розвага, щось таке, як діти граються в парламент у кого-небудь в гостях: сидіти, попивати колу, закушувати тортом, який спекла Френні, і обговорювати всяку всячину. Навіть відсилання шпигунів за гори просто в лапи темного чоловіка здавалося теж якоюсь грою, частково тому, що він сам себе в ролі розвідника навіть уявити не міг. Треба зовсім усі клепки розгубити, щоб добровільно йти на такий жах. Але на закритих засіданнях, у кімнаті, затишно освітленій лампами, це здавалося нормальним. А якщо Суддю, Дейну Юрґенс чи Тома Каллена спіймають, здавалося, принаймні на тих засіданнях, то це буде щось таке, як у шахах втратити туру чи ферзя.

Але тепер, сидячи посеред зали між Люсі і Лео (Надін він не бачив цілий день, та й Лео, здається, не знав, де вона; «Пішла кудись», — без особливої цікавості відповідав він), Ларрі врешті осягнув істинний масштаб цієї ситуації, і в живіт йому неначе вдарив таран. Це не іграшки.

Ось тут п’ятсот вісімдесят людей, і більшість із них навіть не здогадуються, що Ларрі Андервуд — не такий уже й хороший хлопець, не знають, що перша людина, про яку Ларрі намагався подбати після епідемії, померла від передозування.

Його долоні були холодні й спітнілі. Вони знов і знов збиралися скласти з програми літачок, і раз у раз Ларрі їх зупиняв. Люсі взяла його за руку і з усмішкою легенько стисла. Відповів Ларрі на це якимось таким виразом обличчя, який йому самому здався гримасою, а в глибині душі прозвучали слова матері: «Бог забув про якусь запчастину. Ти лише береш, Ларрі».

Від цієї думки на Ларрі навалилася паніка. Чи є з цього якийсь вихід, чи все вже зайшло занадто далеко? Він не хотів собі на шию цей камінь. Він уже на зборах запропонував відправити назустріч смерті Суддю Фарріса. Якщо він відмовиться і його місце посяде хтось інший, то тоді ж треба буде перезатверджувати кандидатуру Судді, правда ж? Аякже. І пошлють кого-небудь іншого. Коли Лорі Констебл мене висуне, я встану і скажу, що відмовляюся. Ніхто ж мене не присилує, правильно? Якщо сам вирішу — то ні.

Та й на хрін комусь оця морока?

Вейн Стакі колись давно на пляжі сказав: «Є в тобі одна риса — коли її помічаєш, то здається, наче фольгу вкусив…»

Тихо Люсі промовила:

— Тобі все вдасться.

Ларрі підскочив.

— Га?

— Я кажу: усе тобі вдасться. Правда ж, Лео?

— Аякже, — закивав Лео. Він не міг відвести очей від людей у залі: у голові Лео просто ніяк не вкладалося, що їх аж стільки. — Вдасться!

«Та що ти розумієш, бабо безтолкова, — подумав Ларрі. — От тримаєш мене за руку і не розумієш, що я ж можу прийняти погане рішення, від якого ви обоє загинете. Я, блядь, уже практично вбиваю Суддю Фарріса, а він мою срану кандидатуру підтримає. Який це виявився цирк задрочений…»

З його горла вихопився тихий стогін.

— Ти щось сказав? — спитала Люсі.

— Ні.

Потім через сцену на підвищення вийшов Стю в червоному светрі й синіх джинсах — його одяг здавався особливо яскравим у різкому світлі прожекторів, що їх підключили до генератора «хонди» Бред Кічнер і частина його команди енергетиків. Десь у середині залу почалися оплески, Ларрі так і не зрозумів звідки, і цинічна частина його «я» завжди вважала, що то розпочав Ґлен Бейтман, місцевий експерт із мистецтва контролювати юрбу. Хай там як, це не має значення. Перші окремі оплески перейшли в потужну, громову хвилю. Стю на сцені в кумедному подиві завмер біля кафедри. До плескання в долоні додалися вигуки й оглушливий свист.

І тут весь зал устав з місць, і оплески вже звучали, як важка злива, а люди кричали: «Браво! Браво!»