Читати книгу - "Опанувати Елементи, NikaLerina"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Вдихай повільно, — прошепотіла я їй, — і спробуй не опиратися тому, що відчуватимеш усередині. Можеш заплющити очі, якщо треба.
Ліліана знову кивнула, і я поклала долоню над місцем, де, за моїми передчуттями, могло сидіти зерно — завжди поблизу серця, або на ньому.
— Готові?
— Так, працюймо злагоджено та швидко.
Я заплющила очі, віддаючись процесу. Шкіра в Ліліани була гаряча — мабуть, воно вже встигло поглинути чимало її сил. В уяві знову проступили чорні корені, які плавно почали обвивати серце , але ще не встигли вкоренитися.
— Лілі, ти відчуєш легку напругу, — пояснила я пошепки.
У відповідь вона ледь кивнула. Я ж зосередилася, щоби вхопити корінці. Відчуття було, ніби голі руки тягнеш до колючих гілок терену, намагаючись їх витягти. Стикаючись із темрявою, я рефлекторно хотіла відсахнутися, але Емер зсередини підтвердив:
— Я спробую нейтралізувати біль.
Ледь відчула, як зелена м’яка хвиля його сили затуманює вплив зерна, не даючи тому виплеснутися.
— А-а-а... — слабо застогнала Ліліана, відчувши, як корені почали відриватися від її серця. З непритомними легше, вони потім нічого не пам’ятають. І я сумніваюся, що вона тепер колись це забуде.
Із кожним невидимим рухом у думках, я обрізала чорні нитки: вони звивалися, щипали, пручаючись. Та після кількох болючих секунд зерно розсипалося на темні дрібні частинки. Я спіймала себе на тому, що вся змокла від напруги, але не відпускала Ліліану, поки не відчула: Все. Воно зникло.
У ту ж мить вона зойкнула, розплющивши очі й різко схопилась за край столу:
— Ой... воно... пішло? — прохрипіла, переводячи подих. — Я відчуваю... легкість.
Я послабила хватку й раптом зрозуміла, що мене теж трусить ніби в лихоманці. Але Емер швидко відреагував:
— Обережно, я вже підтримую тебе. Зараз знову поповню твою енергію.
Здалося, ніби я випила ковток прохолодної води: шум у голові стих, а перед очима припинили літати чорні мушки.
Тим часом Ліліана зробила кілька глибоких вдихів, перевела погляд на мене — і стримані сльози радості побігли по її щоках. Вона була жива та очищена.
— Дякую... дякую, Каті, — ледь вимовила вона, огортаючи мене обіймами. — Я вірила, що ти знайдеш вихід. Ти... — її голос зірвався на схлипування.
Я відчула, як на серці розливається приємне тепло: ще одна душа, яку вдалося врятувати. А скільки ще чекає за дверима, та я не могла не вилікувати її одною з перших.
Позаду відчувся рух, я глянула через плече: Рубер і Сапір стояли поруч і мовчки спостерігали. Серед дверей копошилися й інші люди, починаючи перешіптуватися: Вона вилікувала ще одну!
— Ну що, — напівжартома озвався Рубер, киваючи в бік Ліліани, — двоє за один день? Ви серйозно? Каті, обережніше з собою.
Я тихо хмикнула:
— Нічого, впораюся.
Сапір із розумінням схилив голову:
— Усі заражені чекають на порятунок. Щоправда, ти вже виглядаєш утомленою. Може, варто відпочити бодай годину? Ти давно не користувалася силою, тіло мусить відновитися.
У голові пролунав лагідний шепіт Емера:
— Мабуть, Сапір має рацію, Каті. Ти дуже виснажена.
— Гаразд, відпочину трохи, — видихнула я, хоч і не дуже хотілося зупинятися.
Я повернулася й повільно рушила до своєї кімнати, відпустивши Емера й Топаза. Двері зачинилися майже безшумно, і я, не роздягаючись, впала на ліжко. Тіло, здавалося, стало чужим: важким, ніби налитим свинцем, і болісно натягнутим від напруги.
Трошки відпочину...
Сил знадобиться багацько, доки критичних випадків не побільшало потрібно діяти якомога швидше.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Опанувати Елементи, NikaLerina», після закриття браузера.