Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

- Місце на санях дорожче. Тож вирішуй сама. Або вверх на коні, або на тюках.

- У мене є час подумати?

- Є. Але в день відправлення місць може вже не бути. Й підеш пішки.

- Я спробую дати відповідь заздалегідь, - пообіцяла я, і пішла шукати своїх знайомих.

Вони теж знайшли собі відповідний караван, і також встало питання з приводу коней.

- Джед, охоронець зі з'їзду, порадив одну конюшню. От зараз до неї й навідаємося, - запропонував Галеон.

Відкладати на завтра, те що можна зробити сьогодні ніхто не хотів, тому всі погодилися.

Потрібна конюшня знаходилася, як на зло всім, на протилежній частині міста, а саме біля північних воріт. Поки туди дісталися, було вже опівдні і ми побоювалися нікого не застати. Але тут нам пощастило і конюх, і коні були на місці. На будь-який смак.

- Ось тут мої красені, - почав розхвалювати тварин здоровий, сірошкірий, лисий чоловік. - Хочеш жеребчика, хочеш кобилку. Білі, гніді, вороні, в яблуках. Від двох років і старші.

Я з цього розуміла лише колір та стать тварини.

- А уроки верхової їзди часом не даєте? - лячно запитала я у надії. Купити коня пів діла, мені ж потім на ньому їхати треба, а не вести під вуздечку. Так я і пішки можу йди.

- Не даю. Але, можливо, вам не кінь, а віслюк потрібен? Вони менш примхливі.

- А вони у вас є?

- Ні, - відповів розумний і розлючено подивився.

Хлопці, поблукавши з годину все ж обрали пару коней. А я, з дозволу господаря спробувала сісти в сідло, й одразу прийшла до висновку, що поїду в санях. Так, дорожче, але зекономлю на купівлі, а потім годуванні скакуна. І дупа буде цілішою.

04.12.156р.

Дорим

Це був найскладніший похід за покупками за все моє життя. Напевно. Якщо я б пам'ятала, трохи більше, про колишнє. Я не раз намагалася згадати, але всі мої спроби потерпіли поразки на самому початку. Швидше за все, нам встановили ментальний блок, щоб не турбувались про минуле життя. Я якось висловила думку в голос в компанії, з якою вдалося встановити теплі співвідношення, і вони мій висновок підтримали.

Здавалося, ми обійшли кожну крамницю, щоб придбати все необхідне для подорожей. Галеон зі своєю командою, в яку увійшла й Лавена, також не затримувалися. Їх караван як і мій відправлявся завтра, з однією різницею: я на захід, вони на південь.

Останнім місцем для закупівлі була аптека для перевертнів, де я з “крадіями” купили спеціальну мазь, для приглушення нюху.

На вечір, коли ми повернулися з покупками до “Вітру”, то той гудив, як стривожений вулик.

- І чого вони знову гуляють? - здивовано запитав Алкід.

- Мабуть, вважають, що виділені гроші ніколи не закінчаться, - запропонував Кріон.

- Це вже їх проблеми, - підвів висновок Галеон і мовчки зайнявся вечеряю. Він був настільки зосереджений, що навіть не звернув увагу, на подавальницю з якою провів ніч, від чого дівчина обурилась і з гуркотом розставляла посуд на столі.

05.12.156р.

Дорим, Північний Шлях

На всякий випадок ми попросили господиню розбудити нас задовго до світанку, щоб не запізнитися на відправлення.

Дивно, але окрім нас в таку рань в залі були три жерці, про існування яких я вже встигла забути. Дівчина і два хлопця. Саме їх присутність нагадала мені, що я збиралася ще раз поговорити за магами й передати слова магістра Ланг. Будити когось зараз не було сенсу, того заспокоїв себе, що один раз я їм про це розповіла, та якщо вони не запам'ятали чи проігнорували, то це їх проблеми. В мене своїх турбот більш ніж треба.

Поснідавши та взявши їжі з собою в дорогу, ми направилися до воріт. І вже там попрощалась з встигнувши здружитися компанією. Лавена навіть розплакалась при розлуці, того прийшлось пообіцяти, що ще якось зустрінемося. Після чого кожен пішов в свою сторону.

***

За міськими стінами розкинулося ціле снігове море. Ліс, гори і небо все зливалися в єдине.

Сані монотонно скріпили на снігу, заганяючи в дрімоту. Але мороз який пробивався до самих кісток не зважаючи на хутро не давав цьому. А від сидіння без руху м’язи зводило судомами.

Поряд зі мною сиділо подружжя. Дружина, майже без перерви, або лаялась на подорож, або ділилися плітками зі своїм чоловіком. Він лише час від часу погоджувався з нею киваючи головою. Вона й мене намагалася залучити до розмови, але, помітивши, що я не людина, почала звинувачувати всіх нелюдей тихим голосом прямо чоловіку у вухо. Жінка все боялася, що я своїми іклами, які вже встигла продемонструвати, перегризу в ночі їй горло. Шкода, що не вдасться закрити її пельку та прийдеться терпіти у кращому випадку до Сардана. А це десять днів доброї погоди.

08.12.156р.

Північний Шлях

Через несподівану хуртовину, яка знизила видимість до нуля, каравану довелося зупинитися на околиці маленького села під назвою Білі Кручі. Де вони знайшли ті кручі не відомо. Я за три дні бачила лише ліс.

Вільного місця в місцевому трактирі не було взагалі для спання. Навіть лавки в обідньому залі вже встигли зайняти більш досвідчені мандрівники. Та що лавки, навіть в конюшні не було зайвого місця. Тому мені довелося розміститися на задньому подвір'ї, діставши з браслета свій намет встановити його та розвести невеличке багаття поряд. З їжі в мене залишилась крупа та сушене м'ясо, того я вирішила самостійно приготувати вечерю. Скориставшись криницею набрала води й почала готувати, шкода ніяких овочів не було, морква з цибулею не завадили б.

І коли каша була майже готова до мене підійшов один з охоронців.

- Доброго вечора, - привітався він.

- Доброго, - відгукнулася у відповідь, намагаючись при цьому добре розгледіти співрозмовника.

На перший погляд, визначивши до якої раси належить цей високий хлопець з гострими кінчиками вух, які виглядали з чорного, наче праскою випрасуваного, довгого волосся, не змогла, проте деякі намети були. А ще від нього пахло лісом і не тим, що нас оточував зараз.

- Я Атарільдо, можна просто Террі. А як звати вас?

- Ята, - відразу скоротила своє ім'я здивувавшись ввічливості. Всі, від охоронців і до торгівців зверталися лише на “ти”.

- Дуже приємно познайомитися. А правда що ви їдете до Маг-Рівіка?

- Так, - коротко відповіла я.