Читати книгу - "Марічка та Ведмеденки, Олеся Глазунова"

Розділ 7. Ніхто не залишиться без подарунків

– Нумо готуватися! – мовила мама. – Вже не так багато лишилося до зустрічі нового року.

Михайло Остапович одягнув свій найкращий костюм та краватку, яка на його думку, приносила йому успіх.

Майя Михайлівна перевдягнулася у шикарну сукню та зробила гарну зачіску.

Михайлина сиділа поряд з Марічкою та дивилася мультфільми у своєму телефоні.

Марічка клацала у своєму гаджеті. Зараз можна замовити онлайн усе, а за подвійним тарифом, ще й вчасно та швидко доставити. Не минуло й години, як у двері подзвонили.

– Ми на когось чекаємо? – запитав Михайло Остапович, здивувавшись.

– То подарунки приїхали, – відповіла Марічка. Вона ж зіпсувала пакунки, які призначалися Ведмеденкам, от і мала тепер виправляти ситуацію. Вони виявилися добрими й людяними.

– Хто замовляв подарунки? – запитав хлопець зі служби доставки у костюмі Санти.

– Я, – відповіла Марічка та підійшла ближче.

Уся родина Ведмеденків також зібралась біля Санти. Найбільше раділа Михайлина.

– То до нас завітав справжній Санта-Клаус! – кричала мала.

– Авжеж, – увійшов у роль хлопець. – Татові дарую у новорічну ніч найкращу приманку, щоб риба ловилась велика і ще більша, – мовив Санта та віддав Михайлу Остаповичу подарунок.

– Ого! Та я місяць за цією приманкою в інтернеті полюю. А тут вона, ріднесенька! Усі хлопці будуть мені заздрити! Найбільша риба – моя! – задоволено вигукнув тато та ледь не танцював, тримаючи подарунок у руках.

– Мамі дарую новий фен з різноманітними функціями, щоб була ще гарнішою, – мовив Санта.

– О! Саме те, що треба! Не дарма кажуть, що Сант-Клаус вміє читати думки, – мовила мама, радіючи подарунку.

– А для цієї дівчинки в мене є також подарунок. А чи була вона слухняною і чемною? – запитав доставщик-Санта.

– Найчемнішою та найслухнянішою у світі, – відповіла Михайлина.

– Тоді ці подарунки для тебе, – мовив Санта та поставив перед дівчинкою велику коробку, а в руки їй дав яскраву м’яку іграшку. Малеча швидко розправилася з коробкою.

– Ура! Який крутий скейт! Це не дитячий самокат! А модний скейт, як у дорослих! Тепер у садочку я буде найкрутішою! Дякую тобі, Санто! – мовила Михайлина.

– Вже за п’ятнадцять хвилин дванадцята, вам далеко додому? На вас чекають?– запитала Майя Михайлівна у хлопця.

– Я живу в іншому районі міста, доведеться зустрічати Новий рік у машині та на самоті. Я один живу, через це й погодився працювати у свята, – сумно відповів Санта.

– Не доведеться, мийте руки та швидко до столу, – мовила мама.

Хлопця не треба було довго вмовляти, він долучався до святкування.

На столі були смачні страви, довкола сиділи приємні люди. Марічці чомусь зовсім не хотілося у цей момент вести стрім. Не хотілося показувати на загал цю милу родину Ведмеденків, приємного хлопця Миколу, який тепер із Санта-Клауса перетворився на святого Миколая. Обидва ж подарунки приносять. Хотілось бути собою. А фоловери... У них свої сім’ї, свої клопоти, а про свої пригоди вона обов’язково їм розкаже, якщо буде бажання. Краще вона буде відповідати на залицяння Миколи, з яким у них так багато спільного.

Після того, як годинник пробив дванадцять, усі задумали бажання. Цього року Марічка мала зовсім інші бажання. Навіть тиждень назад вона б не подумала, що забажає не щось, на кшталт, світової слави, багато підписників, новий гаджет, а добрих людей довкола, щирих друзів, справжнього кохання.

Чи одеський клімат так на Марічку вплинув, чи Елеонора Сигізмундівна була не рієлтором, а відьмою-феєю, чи Микола був настільки прекрасним принцом, що Марічка зовсім інакше почала ставитись до всього.